Розділ «Рятувальники»

— Ганночко, ображаєте! Пальці тримайте нижче, на ямочках, так вам буде зручніше. І не бійтеся дихати мені в потилицю. У моєму поважному віці це входить у число маленьких радощів, що ще залишилися старому мізантропу.

У його віці… Ганна Миколаївна відступила назад, дотепер не вірячи результатам. Жодного убивства на другий місяць корекції. Жодного. Навіть поранених не було.

— Ви теж помітили? Ах, архарівці, ах, молодці… Пам’ятаєте перші три сеанси?

Ще б вона їх не пам’ятала! Після зчитування її нудило. Ні, вона знала, як рятують світ ці нещасні, озлоблені на всіх діти, знала з підручників, з лекцій, з лабораторних робіт, але коли пацієнти вдень бігають навперегони під твоїм вікном, сміючись, а потім сеанс — і кров, кров, смерть… Помста за заподіяне зло — проклятий, безумовний рефлекс. Ганна Миколаївна ненавиділа формулювання: «інтернат для дітей, що постраждали від насильства». Їй більше подобався жарт Діда Мазая: «Човен для зайців».

І ще їй подобався Симург.

— Вам треба у відпустку, Дмитре Ільхановичу, — повторила вона. — Ви стомилися. Архарівців я доведу сама, якщо дозволите. Тут залишилося усього нічого. Я дотепер не розумію, як ви це витримуєте. З вашою інтенсивністю контакту… Ви цьому училися в Діда? Тобто я хотіла сказати: в академіка Речицького?

Симург випростався. З хрускотом потягнувся.

— Учився? Ганночко, мила, я лікувався у Діда. Близько року. Мені тоді було… е-е-е… мало мені було. Дуже мало. Дімка Симург, відчайдух… У мене світ рятувався такою кров’ю, такою оглушливою помстою всім і всьому, що архарівці — ангели в порівнянні зі мною, грішним. Хіба що ця Ленка… З нею довелося повозитися. Важко мені з жінками, Ганночко. Донині важко.

Що він мав на увазі, Ганна Миколаївна не зрозуміла.

У вікно влетів волохатий нічний метелик і став кружлятися під лампою.

— …Підйом!

Уставати не хочеться. Очі злипаються. Чому я там завжди просинаюся відразу, а тут — ні? Чому там я дорослий, а тут… Нічого, тут я теж виросту! І тоді…

Ще місяць тому я знав, що тоді. Знав так, що в животі усе злипалося від ненависті. А зараз я знаю зовсім інакше.

— Уставай, Сірий. Сніданок проспиш.

Бреду до вмивальні. Вода, як завжди, буде крижана і занадто мокра. Добре. Взагалі тут непогано. Це я просто сонний. Якби ще не змушували вставати так рано. І якби не доводилося їсти на сніданок цю манну кашу! І нехай частіше дають пограти на комп’ютері. А уколи — дурниця. Я уколів не боюся. Тим більше, що їх з минулого тижня скасували. Тільки Ленку колють і таблетки дають. Одну жовтеньку раз у три дні, на ніч.

Зараз літо, занять немає. Після сніданку ми підемо будувати фортецю. А після обіду будемо її штурмувати. І книжки тут усякі в бібліотеці. Виявляється, книжки, буває, читати цікавіше, ніж грати на компі. Там за тебе вже все намальовано, а тут читаєш, і сам малюєш. Уявляєш. Але не так, як Ленка уявляє, а по-іншому. Ленка так не вміє. Вона книжки рідко читає.

Але рятувати світ цікавіше за все!

Ми — гарна команда. Зіграна. А ще нам таланить. Так Симург сказав. Він сказав: «Вам дуже, дуже таланить!» Я всі наші завдання пам’ятаю. Там майже все забуваєш, а тут одразу згадуєш. Головне, нікому з дорослих не розповідати про Симурга з його завданнями. Навіть Ганночці, хоча їй дуже хочеться розповісти. Вона добра. Але дурна, як усі дорослі. Вирішить ще, що у нас дах поїхав… Я, якщо чесно, спочатку теж так думав. Навіть злякався трохи. А потім з нашими поговорив — з Жориком, Вась-Васем, Ленкою. Вони кажуть — з ними те ж саме. От скажіть, хіба так буває, щоб у чотирьох людей одразу однаково дах поїхав? Виходить, з нами усе в порядку. Нас Симург кудись переносить, поки ми спимо, і ми там по-справжньому рятуємо світ! Можете не вірити, але це все не вигадки. І не глюки. Тому що ми — дійсна команда. Рятувальники, а ніякі не психи.

Коли я з умивальної виходив — ну, з нашої, хлоп’ячої, звичайно, — з дівчачої Ленка саме вийшла. Підморгнула мені. І я їй теж. Ми з нею вчора знову цілувалися. Забралися в кущі, сидимо, дивимося одне на одного. В обох — усмішки до вух. Жорик знає, але він не ображається. Він сам з Надькою і з Вікою вже цілувався. І Ленка теж не ревнива. Треба буде навчити її книжки читати.

Після сніданку будемо фортецю будувати… А, так, я вже говорив. Хочете з нами? Після обіду я фортецю поштурмую, а після вечері, напевно, книжку почитаю. А потім — відбій. Ми ляжемо спати, і знову прийде Симург. Дасть нам нове завдання. І ми знову будемо рятувати світ. Тільки не той, що минулого разу. Інший. Той ми уже врятували, і тепер там усе буде добре. Іноді мені хочеться повернутися туди, де я встиг побувати. Назовсім? Ні, назовсім не хочу. Тут краще. Я тільки недавно почав розуміти, що тут краще. Хоча і там добре. Симург обіцяв, що час від часу буде давати нам «відпустки». Тоді ми зможемо потрапити, куди захочемо.