Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Скiльки?

— Двадцять сiм Основного потоку.

— Двадцять сiм рокiв, — повторила Дiана. — Так довго... У нас є дочка, Артуре...

— Знаю, рiдна.

— Як вона?

— Нормально. Вона вже доросла. Незабаром побачиш її.

— Вона... не ображається, що я кинула її?

— Нiтрохи. Пенелопа все розумiє.

Дiана втомлено заплющила очi.

— Що тут коїться? — почувся здивований шепiт Моргана.

— Чергове чудо перевтiлення, — так само пошепки вiдповiв Колiн. — Та ще й крутiше за попереднє.

— Я бачила дивний сон, — озвалася Дiана, не розплющуючи очей. — Дивний i страшний. Про те, що втратила тiло... його спалили Формотворчi.

— А потiм?

— Не пам’ятаю... Все як у туманi... Це був жахливий кошмар!..

— Добре, що не пам’ятаєш його, — мимоволi вихопилося в мене.

— Так... це дуже добре. У моєму снi дiвчина... її звали Дейдра... вона сказала... коли я пам’ятатиму про вiчнiсть, яку провела в царствi тiней, то збожеволiю... — Дiана розплющила очi й усмiхнулася. — А насамкiнець Дейдра подарувала менi своє тiло. Смiшно, правда?

Я спробував розсмiятися, але не змiг, лише дико вишкiрився. В Дiанинiм поглядi промайнула тривога.

— То це... був не сон? Я...

— Заспокойся, рiдна. Все вже позаду. Тобi нiчого хвилюватися. Найголовнiше, що ти жива, а решта — дрiбницi.

Дiана пiдняла свою руку (Дейдрину руку!) i глянула на неї.