Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Ми про це питали. Як i про математичнi здiбностi. Джерелу однаково.

— Гаразд. Тодi поставте таке питання. Джерело має знати Дейдру-старшу як Провiдника Брендона...

— Тату! — обурилася менша Дейдра. — Чи ти маєш мене за дурну? Я намагалася пояснити це Джерелу, але воно не зрозумiло.

— Певнiше, — уточнила я, — на пiдставi наявної iнформацiї Джерело не може визначити, чи годиться Дейдра на роль Хазяйки.

— Стривайте, дiвчата. Не про це йдеться. Запитайте просто, без викрутасiв: чи уб’є Джерело Дейдру, якщо вона зануриться в нього без Провiдника.

Дейдра-менша заплющила очi, а за кiлька секунд широко розплющила їх.

— Вiдповiдь — нi! Джерело не вб’є тiтку Дейдру. Воно дочасно пробудить її Дар i дасть їй Силу... Але ж дивина! Якщо Джерело не може визначити, чи здатна тiтка стати його Хазяйкою, чому робить для неї виняток?

— Виняток робить не саме Джерело, — зауважив Артур, — а встановлений Дiаною захист. Я добре знаю... знав її. Вона мала звичку прораховувати все до кiнця з огляду на всi можливi варiанти. Тому природно було припустити, що, встановивши програму захисту Джерела, вона передбачила виняток — для Дейдри... А тепер, доню, запитай, що станеться з самою програмою, коли Дейдра зануриться в Джерело.

Секундне мовчання. I вiдповiдь:

— Все правильно, тату. Програма перестане функцiонувати.

Який час ми мовчали, вiдчуваючи невимовну полегкiсть. Незабаром цей кошмар вiдiйде в минуле, i нашi життя вже не залежатимуть вiд наших Провiдникiв. Хоч я й не уявляла себе без Брендона, але думка про додатковий зв’язок з ним не була для мене втiшною. Ще менше тiшився Брендон вiд усвiдомлення того факту, що в разi своєї смертi вiн потягне за собою в могилу й мене...

— Отже, — озвалася я, — Дiана була на всi сто впевнена, що Дейдра стане Хазяйкою... Але чому вона про це не сказала? Тодi — в надрах Джерела.

Артур спохмурнiв.

— То була не Дiана, а її суть, — сухо вiдповiв вiн i встав. — Ходiмо, Бронвен. Гадаю, саме ми маємо поговорити з Дейдрою.

— Твоя правда, — погодилася вона.

Обоє залишили Безчасiв’я так поглиненi думками про майбутню розмову, що навiть забули попрощатися з нами.

— Бiдолашна тiтка, — прокоментувала Дейдра, коли ми залишилися втрьох. — Вони замучать її поясненнями. Я б на їхньому мiсцi просто сказала, що так треба, i квит.

Колiн пильно подивився на неї:

— Знаєш, Дейдро, нiяк не збагну — чи ти дуже чуйна дiвчинка, чи геть безсердечна.

— Мабуть, i те й iнше, — серйозно вiдповiла вона. — Як каже тато, у мене перехiдний вiк... Важко бути пiдлiтком. — Дейдра зiскочила зi стiльця. — Пiду ще трохи виросту.