Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Куди?

— В один свiт, що його я вiдкрила цiєї ночi за часом Авалона. Маю там цiкавих друзiв. Ми наряджаємося в шкiрянi костюми з заклепками та ланцюгами, фарбуємо волосся, ганяємо на мотоциклах по мiсту. Словом, не нудьгуємо.

— Яке жахiття! — сказала я.

— Не бачу нiчого страшного, — заперечила Дейдра. — Всi мої друзi з пристойних родин, а в одного хлопця батько мiнiстр... До речi, про сина мiнiстра. Не називай його Артуром.

Моє серце важко загупало в грудях.

— Кого?

Дейдра була щиро здивована:

— То ти ще не знаєш? Ну, тiтонько, ти даєш! А я думала, що просто тримаєш це в секретi. — Вона нахабно осмiхнулася. — Виявляється, ти з тих дуреп, що помiчають свою вагiтнiсть лише тодi, коли починає рости живiт. — З цими словами Дейдра щезла.

Я сидiла мов громом прибита, i не зразу вiдчула, як Колiн узяв мене за руку.

— Брендо, ти справдi чекаєш дитину?

— Так, — через силу вiдповiла я. — Хлопчика... Я таки дурепа!

— Не переймайся, — заспокоїв мене Колiн. — Всяке може трапитись. Головне, що в тебе буде дитина... Чи ти не рада?

— Дуже рада. Я так хотiла дитину... сина...

— Твоя мрiя здiйснилася. Морган буде щасливий.

— Цього я й боюся.

— Але чому?

Я зiтхнула:

— Хiба не зрозумiло? Дитина зв’яже нас, а я цього не хочу. I Морган — також.

— Дивно. Я вважав вас закоханою парою.

— Ми не закохана пара, — похитала я головою, — а лише пара коханцiв. Це рiзнi речi.