Розділ «частина четверта ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА»

— Чудово розумiю тебе, — сказала я. — Коли Артур уперше привiв мене сюди, я теж почувалася незатишно.

Дiонiсiв погляд зупинився на моїх руках. Вiрнiше, не тому, що я в них тримала.

— А що це в тебе?

— Мiй комп’ютер. Я спецiально зачарувала його, щоб вiн супроводжував мене, коли я йду в Безчасiв’я.

— Круто! — похвалив мене Дiонiс. — Ти завжди була винахiдлива дiвчинка.

Тим часом троє пiдiйшли до нас.

— Здрастуйте, — привiтала нас Бронвен, утiм, без особливої радостi. — Нiчого сказати, гарний подарунок я отримала на весiлля!.. Дiонiсе, дозволь вiдрекомндувати тобi Моргана Фергюсона i мого брата Колiна, Артурових друзiв. Сподiваюсь, вони стануть i твоїми друзями.

— Я теж сподiваюсь, — вiдповiв кузен i чемно кивнув Моргановi та Колiновi. — Дiонiс iз Сутiнкiв до ваших послуг, панове. Хоча, боюся, в цiй справi вiд мене буде мало користi.

— Подивимося, — сказала я. — У тебе за плечима пiвтори сотнi рокiв. Як знати, може нам згодиться твiй досвiд.

— Буду радий надати посильну допомогу. I непосильну теж. Але завважу, що в планi життєвого досвiду менi далеко до Амадiса. Чи не тому, Бронвен, ти взяла його з собою?

— Почасти тому. А ще вiн пiдвернувся менi пiд гарячу руку.

— А де Брендон?

— Залишився в Екваторi. Я не мала часу шукати його.

Морган обiйняв мене й поцiлував. Не тому, що хотiв похвастатися перед iншими своєю перемогою; просто зрозумiв, що я потребую його пiдтримки. Вiн так i залишився стояти поруч зi мною, поклавши руку менi на талiю.

В очах Бронвен спалахнули лукавi вогники:

— Отже, це не плiтки? У вас справдi роман?

Я трохи збентежилася, але загалом її слова були менi приємнi.

— Зараз є важливiшi справи, — стримано вiдповiла я. — Саме iснування Всесвiту пiд загрозою.

— Як я розумiю, — сказала Бронвен, — небезпека не смертельна. Цей Джона, хоч i страшенний негiдник, далеко не дурень i не збирається знищувати Джерело.

— Вже знаєте, хто вiн?