Розділ «частина перша ШЛЯХ ДО ДЖЕРЕЛА»

— I якi новини?

— Я вже сказав, що гарнi. Вiйна скiнчилася, ми перемогли. Сьогоднi на свiтанку готiйцi спробували перейти в контрнаступ, але їхня атака захлинулася, авангард був знищений, король Аларiк загинув у бою, а решта вiйська потрапила в оточення. Онук Аларiка, Гендрiк, новий король Готланду, оголосив про беззастережну капiтуляцiю. Увечерi має вiдбутися зустрiч Колiна з Гендрiком, пiд час якої буде пiдписана мирна угода.

— От i чудово, — сказав Кевiн. — Напевно, зараз галлiйськi князi радiсiнькi, що не вплуталися в цю вiйну на боцi Готланду.

— Ще б пак, — усмiхнувся Морган, дивлячись у безхмарне небо ранньої осенi, яка на широтi Авалона була ще по-лiтньому спекотна. — Колiн каже, що на радощах Галлiс захопив кiлька пiвденно-схiдних графств Готланду. Учора ввечерi до нього прибув галлiйський посланець iз пропозицiєю поступитися Логрiсовi третиною цих земель в обмiн на наше визнання їх анексiї.

— I що ж Колiн?

— Вiдмовився. Нам невигiдне надмiрне ослаблення Готланду за рахунок посилення Галлiсу.

— Зрозумiло, — сказав Кевiн. — Треба повiдомити в палац.

— Це зайве, — лiниво вiдповiв Морган. — Дана брала участь у нашiй розмовi.

Весела дитяча балаканина, що лунала неподалiк, раптово перейшла в запеклу суперечку. Кевiн повернув голову й побачив нижче за течiєю струмка семирiчного хлопчика, що люто кричав щось своїй ровесницi — цибатiй дiвчинцi в ошатному зеленому платтячку, з пишною копицею бiлявого волосся. Дiвчинка стояла перед ним, взявшись у боки, й коротко огризалася; у її голосi виразно чулися глузливi нотки.

Морган теж глянув у їхнiй бiк i невдоволено пробурчав:

— Знову погиркалися, малi паскудники! Ну, просто як кiшка з собакою, жодного дня без сварок. — Вiн сiв i голосно покликав їх: — Монгфiнд! Камлах!

Дiвчинка, яку звали Монгфiнд, i хлопчик на iм’я Камлах миттю замовкли. Морган поманив їх рукою, пiдкрiпивши своє запрошення словами:

— Ходiть-но сюди!

Монгфiнд i Камлах, опустивши голови, скорилися наказовi. За ними подалися й iншi дiти — п’ятеро хлопчикiв i три дiвчинки. Всi вони були нащадки знатних чаклунських родин i навчалися в Моргана чарам. Практичнi заняття з магiї, особливо з дiтлахами, Фергюсон волiв проводити на природi, що було корисно як для здоров’я його учнiв, так i для здоров’я городян та мешканцiв королiвського палацу. Тому в погожi днi, яких цього року було вдосталь, вiн разом з ватагою хлопчакiв та дiвчат вибирався за мiсто, де малолiтнi чаклуни й вiдьми могли вдаватися до чарiв з мiнiмальним ризиком для людей, будiвель i свiйських тварин. Останнi три мiсяцi в таких походах Моргана регулярно супроводжував Кевiн, що теж був його учнем i займався за iндивiдуальною програмою пiдготовки до пробудження Дару.

Монгфiнд i Камлах пiдiйшли до свого вчителя i зупинилися перед ним, винувато ховаючи очi. Камлах був старшим сином Моргана, а Монгфiнд — меншою сестрою Дани, дочкою лорда Дункана Енгуса та ледi Алiси Лейнстер. Кевiн пiдозрював, що Монгфiнд i Камлах постiйно гризуться мiж собою саме з тiєї причини, що батьки планують у майбутньому одружити їх, i дiти вже почуваються мало не чоловiком та жiнкою.

— Ну? — запитав Морган, суворо дивлячись на сина. — Що сталося цього разу?

Камлах переступив з ноги на ногу.

— Вона весь час чiпляється до мене, — пожалiвся вiн, стрiливши сердитим поглядом у Монгфiнд. — Я хотiв створити з води маленький шматочок криги, а вона заважала менi. Вона все робить менi на зло, вона...

— Брiхло нещасне! — обурено пискнула Монгфiнд. Морган застережливо пiдняв руку, i дiвчинка, вже спокiйнiше, стала пояснювати: — Це неправда, мiлорде. Я не заважала Камлаховi, а хотiла допомогти йому. Я намагалася пояснити, що закляття нiколи не спрацює, коли вимовляти його як молитву, а вiн, упертюх такий, не слухав мене i знай торочив його, торочив, разiв десять повторив, а потiм накинувся на мене, бо в нього нiчого не виходило, та й вийти не могло, от вiн i знайшов винувату — мене, а я ж хотiла допомогти йому, але вiн...

— Досить, — зупинив її трiскотню Морган. Потiм звернувся до iнших дiтей: — Це правда?