Розділ 3 Кер-Маґні

— Яка пишнота! — мимохіть вихопилось у мене.

— Вам подобається? — спитав Шако.

— Атож, — відповів я. — Мені тут усе подобається. Тільки от бабця твоя… ну, трохи дивна.

— Ваша правда, пане ґрафе. Вона знає куди більше, ніж говорить.

— Я це помітив. Видно, вона небалакуча.

Шако захихотів:

— Де ж пак, небалакуча! Та вона кому завгодно памороки заб’є… точніше, забила б, якби… — він по-змовницькому стишив голос. — Річ у тім, що торік Метр укоротив їй язика.

— Що?!

— Ну, звісно, не насправді, а… як би це сказати?… Словом, він там щось начаклував, і після того бабця Суальда стала тримати язика за зубами.

— Але ж навіщо?!

— Гадаю, через те, що вона забагато знає.

— А хіба це злочин — багато знати?

Хлопець на ходу замислено потер чоло.

— Взагалі-то ні, пане. Однак на місці Метра я, мабуть, учинив би так само.

— З якого б це дива?

— Бо бабця віддавна служила у Метра, вона багато знає, але мало що з того розуміє. Раніш, бувало, таку нісенітницю верзла, що… Повірте: теперішня її потаємність дратує значно менше, аніж колишня балакучість.

Я стиха хмикнув.

Нарешті ми зупинилися перед широкими дверима.

— Це вхід до Метрової бібліотеки, — благоговійно мовив Шако. — Вона сполучає покої пані з вашими… Там стільки різних книжок! — Очі його на мить заблищали, а потім згасли. — Проте більшість написані латиною, — з жалем додав він.

— Ану стривай! — зупинив я його, враз усвідомивши, що як тільки опинюсь у бібліотеці, то навряд чи виберуся звідти до вечора. — Якийсь інший шлях є?