Розділ 6 „Лісова прогулянка“

„Лісова прогулянка“

Проминувши містечко, милі за дві ми заглибились у ліс. Обабіч дороги височіли стрункі молоді сосни, повітря було свіже та чисте, сповнене густих пахощів хвої й трав з легкою домішкою духу ягід і грибів. Рівна, досить широка стежка йшла трохи вгору і зникала десь за обрієм. Мені здавалося, ніби наш шлях пролягав прямісінько на небо. Просто неймовірно, як я тоді помилявся. Швидше, ми в’їжджали у ворота пекла.

Дорогою ми неквапно розмовляли зі Штепаном і потроху заповнювали численні прогалини в наших уявленнях про світ Граней. Хоча його знання не вирізнялися глибиною й систематичністю, а кругозір здебільшого обмежувався рідним Аґрісом та ще кількома прилеглими Гранями, з якими Аґріс підтримував тісні економічні зв’язки, ми все ж почули багато корисної інформації, зокрема остаточно з’ясували все про Інквізицію. Як і випливало зі слів Шако та його дядька Ервіна, це була організація могутніх чаклунів, що не мала ніякого стосунку до жодної з реліґій. Її назва виникла в давні часи, якщо вірити Штепанові, ще до Різдва Христового. Інквізиція була головною опорою влади верховного короля Граней, панівною політичною силою в Імперії і дуже впливовою — за її межами. Оскільки Штепан народився вже після настання Нічиїх Літ і все його свідоме життя припало на період активізації темних сил, він ставився до Інквізиції однозначно позитивно і вважав, що її основна функція — боротьба з нечистю та чорними маґами, захист світу людського від підступів Сатани. А про те, що робили інквізитори в проміжку між Нічийними Сторіччями, барон мав дуже туманне уявлення.

Принагідно я сказав Штепанові, що на Основі більше відомо про іншу Інквізицію — ту, яка підпорядковувалася римо-католицькій церкві і боролася не так з нечистю, як з єретиками.

У відповідь наш співрозмовник знизав плечима і недбало відповів:

— А що з католиків візьмеш! Вічно вони щось мудрують.

Втім, сказав він це зовсім незлобливо, швидше з доброзичливою іронією. Окрім усього іншого, мене вразила ґармонія міжконфесійних стосунків на Аґрісі. Тут мирно і майже безконфліктно співіснували не лише різні гілки християнства, а й християнство з ісламом, іудаїзмом, буддизмом, зороастрізмом та ще кількома реліґіями, про які я раніше й не чув. Наприклад, християни східного обряду, до яких належали й загоряни, на відміну від багатьох своїх земних єдиновірців, вважали католицькі храми такими ж святими місцями, як і православні церкви, і, перебуваючи на чужині, вільно ходили туди молитися. Штепан з жалем зауважив, що, поспіхом залишаючи містечко, ми забули замовити в тамтешній церкві подячний молебень за перемогу над слугою Нечистого.

— А в Хасседот ми приїдемо надто пізно, — додав він. — Службу бажано б відправити сьогодні.

— Хіба дорогою нам не трапиться жодного людського поселення? — спитав я. Зі слів барона знав, що протягом останніх десяти років він уже разів зо п’ять бував у Альбіні і добре знав цю місцевість.

— Чому ж, трапиться, — відповів Штепан. — Невеличке село на півдюжини хатин, але церкви там немає. А десь за півтори години ми проминемо родовий замок герцоґів Бокерських. Однак туди краще не потикатися.

— Чому? — поцікавилась Інна, з суто жіночою інтуїцією відчувши, що за цим криється незвичайна історія. — Ви з герцоґом вороги?

— Ні, мадам, у жодному разі. Я навіть ніколи не зустрічався з ним. Проте всьому Аґрісові відомо, що Ґарена де Бресі, нинішнього герцоґа Бокерського, ліпше не турбувати. Він і раніше був замкненим й нетовариським, а як утратив обох синів, то взагалі став відлюдьком. Відтоді герцоґ усунувся від державних справ, передав управління князівством найближчому родичеві, а сам переїхав з Хасседота до свого родового замку Шато-Бокер. Уже четвертий рік він сидить там безвиїзно, майже ні з ким не спілкується і нікого не хоче бачити.

— Його сини загинули?

Штепан якось непевно похитав головою:

— Це складне питання, мадам. Одним словом — „так“ чи „ні“ — на нього не відповісти. Те, що сталося з дітьми герцоґа, дуже заплутана історія, і…

— Будь ласка, розкажіть, — втрутився я, зрозумівши, що барон хоче змінити тему розмови. — Ми з дружиною любимо всілякі загадкові історії.

— Гм… Чого-чого, а загадок тут не бракує. — Штепан прокашлявся і став розповідати: — Мабуть, варто почати з того, що Ґарен де Бресі отримав герцоґський титул у дванадцять років. Його батько, Олаф, загинув на полюванні за дуже підозрілих обставин, і ця загадкова смерть привернула до себе пильну увагу найвищих кіл. Кажуть, що за місяць по тій події до Хасседота завітав сам верховний король. Відтоді при юному Ґарені завжди перебував інквізитор — а це вже не іграшки. Певно, обставини смерті старого герцоґа вельми стривожили Метра та Інквізицію.

— А можна докладніше? — попросив я.

Барон знову прокашлявся.