Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

— Добре. Спасибі велике. Я буду тримати на увагу ваша порада.

— Коли надумаєте, дайте знати. Я скажу Мілошеві, щоб він переговорив з капітаном. — Вуйко Ховрань обвів поглядом переповнену обідню залу й запитав: — Я так розумію, що ви вечерятимете в своїй кімнаті?

Кейт заперечно хитнув головою:

— Найбільша подяка, але я мав добру вечерю в пана Ковач. А для мою дружини, бути вам таким ласкавим, накажіть нести вечерю на нашу кімнату.

— Пані не дочекалася вашого повернення й повечеряла сама, — повідомив господар. — А нещодавно їй віднесли гарячу воду. Досі я навіть подумати не міг, що північні… — з усією очевидністю, він мало не бовкнув „варвари“, проте вчасно стримався, -…що північні люди так часто миються.

— Мій народ вельми любити гаряче купання, — сказав Кейт. — У нас довго зима, сніг, холод. Ми часто ходити на баню, аби не були хворіти на простуда.

— Дуже розумно з вашого боку, — схвально мовив вуйко Ховрань.

Закінчивши розмову з господарем, Кейт піднявся по сходах на другий поверх, де знаходились кімнати для пожильців, і підійшов до своїх дверей. На відміну від інших, вона була двостулкова, трохи вища і майже в півтора рази ширша.

„Ласкаво просимо до королівського люксу,“ — з похмурою іронією подумав він, відчиняючи двері.

Кейт проминув невеликий передпокій з комірчиною для особистої прислуги (якої ні в нього, ні в Джейн не було) і ввійшов до панської кімнати. Назвавши її королівським люксом, він іронізував лише почасти. За мірками цього світу і цього часу, кімната, як на готельний номер, справді була розкішна — простора, затишна, охайна, з дорогими меблями й широким ліжком під балдахіном. Всі стіни в кімнаті були завішані ґобеленами, підлога встелена килимами, а на вікнах висіли прозорі фіранки й оксамитові штори. Кейт платив за неї по златому на день — дуже великі гроші, але не шкодував про це. Вони з сестрою були з заможної родини і змалку звикли жити в комфорті.

Частину кімнати було відокремлено розсувною перегородкою, і звідти долинало хлюпання води та дівчаче хихотіння. Кейт не стримався й на секунду зазирнув у щілину між двома секціями. Він побачив сестру, що сиділа у великих ночвах, наповнених водою, а роздягнена догола покоївка, молоденька дівчина на ім’я Елішка, мила їй голову. Джейн гладила рукою пружні сідниці дівчини, а та нітрохи не протестувала і тільки посміювалася.

Зніяковілий Кейт зрозумів, що його поява залишилася непоміченою. Він тихесенько повернувся назад і гучно хряснув дверима. Хихотіння миттю урвалося.

— Джейн, це я, — сказав Кейт. — Ти миєшся?

— Так, — озвалася сестра. — Зачекай, скоро закінчу.

— А я нікуди не поспішаю.

Він пройшов у інший кінець кімнати, стягнув з себе камзол і присів у крісло поруч зі столиком, на якому стояла таця з рештками вечері. Джейн майже не скушувала смаженого м’яса, тушкованих грибів та вина, зате з’їла овочевий салат і всі фрукти — у вазі залишилася одна ягода полуниці. Кейт узяв її й кинув собі до рота.

Хвилин за десять хлюпання припинилося, а незабаром з-за перегородки вийшла Джейн, від шиї до п’ят закутана в простирадло. Слідом за нею з’явилась покоївка, на ходу осмикуючи поспіхом одягнену сукню. Вона привітала Кейта шанобливим поклоном, він кивнув їй у відповідь.

— Довго ж тебе не було, — зауважила Джейн. — Я вже почала сподіватися, що ти повернешся з гарними новинами. Але з виразу твого обличчя бачу, що це не так.

— На жаль, не склалося, — підтвердив Кейт. — Добре хоч те, що мене не заарештували. Ти не думала про таку можливість?

— Думала. І, між іншим, переживала. А потім збагнула, що якби тебе кинули за ґрати, то вже давно прийшли б і за мною.