Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

— Ти деспот і егоїст, Стеніславе. Не стверджуватиму, що ти тримав сестру в шорах, це не так. Але що надміру опікався нею й ревнував її до всіх поспіль — щира правда. Ти хотів, щоб уся її любов була звернена лише на тебе одного. Маріка не назвала справжньої причини своєї тривалої мовчанки, проте тим з нас, хто добре знає вас обох, було ясно: вона дуже боялася, що ти перешкоджатимеш її зустрічам з батьком, а то й зовсім заборониш їй бачитися з ним.

— Це ж дурниці! — обурився Стен.

— Сама Маріка так не вважала. І, схоже, мала вагомі підстави для своїх побоювань. Адже ти й зараз пориваєшся вирішувати за неї, не зваживши на її власну думку. Ти б тільки радів, якби вона кинула батька й повернулася під твоє крильце.

— Аж ніяк! — запротестував Стен. — Я цього не казав. Я зовсім не проти того, щоб її батько і двоюрідна сестра… тобто двоюрідна племінниця, хоча вона старша за Маріку… ну, ти розумієш, я кажу про Алісу… Коротше, я готовий прийняти їх обох як родичів. Але я рішуче проти її участі в боротьбі з Послідовниками. Нехай цим займаються люди старші й досвідченіші. Так позицію я відстоюватиму в Раді.

Ендре Міятович скептично гмикнув.

— Виходить, ти знаєш свою сестру ще гірше, ніж я думав. Маріка не з тих, хто скоряється чужій волі. Забороняти їй щось робити — все одно що махати червоною ганчіркою перед носом у розлюченого бугая. Історія з порталами наочно показує, як вона реагує на спроби обмежити її свободу. На моє переконання, єдина можливість тримати її під контролем — дозволити діяти відкрито. Наше щастя, що Маріка дівчина обачна, розважлива і схильна дослуховуватися до думки старших. — Міятович трохи помовчав, а потім спитав: — Флавіан досі хоче одружитися з нею?

— Коли ми востаннє бачилися, хотів, — відповів Стен. — Правда, якийсь час він намагався переконати себе, що розлюбив її після… словом, був один неприємний епізод, не хочу згадувати… але довго так не протримався. У Цервениграді знай діставав мене, все допитувався, де Маріка.

— А на минулих зборах майже не зводив з неї очей, — додав Міятович. — Маріка ж поводилася так, ніби його немає. Особисто я не радив би Флавіанові одружуватися з нею.

— Чому?

— Бо він — саме той король, який потрібен зараз Ібрії. А твоя сестра, тільки не ображайся, все зіпсує. На жаль, за вдачею Флавіан типовий підкаблучник, і через те йому потрібна жінка без владних амбіцій, бажано взагалі без амбіцій, тиха, сумирна, покірлива. Та аж ніяк не Маріка, котра за рік-другий цілком позбавить його влади і стане одноосібно правити Ібрією. Я певен, що з неї вийде гарна королева, її правління буде вигідним для Конорів. А от для Ібрії — ні.

Розділ 18

Кейт вийшов з будинку і по сходах спустився з ґанку на широке подвір’я. Славомир Ковач, що супроводжував його, гукнув конюха й розпорядився привести гостевого коня. Потім сказав Кейтові:

— Ви правильно вчинили, что звернулися до мене, пане Волш. Дядько нашого князя не належить до тих людей, з якими приємно мати справу.

— Так, повідомлений був я, — незграбно відповів Кейт. — Багато в місті мовлять про це.

— Ґазда Войчо зовсім не лихий чоловік, — продовжував Ковач. — Просто він заздрісний і ладен на різні дрібні капості, щоб допекти небожеві. Тому вважатимемо, що ви заїхали висловити співчуття вдові свого далекого родича.

— Який правдиво не є дійсний родич.

— Ну, це вже не має значення. Чірич — поширене прізвище, тож неважко помилитися. А щодо листа не турбуйтеся, тепер він у надійних руках. Ви дотримали своєї обіцянки, привезли його за призначенням, а решта — мій клопіт. Завтра, щонайпізніше післязавтра, я споряджу до ґазди Стеніслава найшвидшого з моїх гінців. Можете не сумніватися.

Кейт не сумнівався… Майже — бо цілком упевненим можна бути лише в самому собі. З розмови з Ковачем Кейт виніс тверде переконання, що ця людина цілком віддана своєму князеві. Проте він точно не був Конором, а отже, не міг оперативно зв’язатися з ним. А гінцю знадобиться кілька днів, щоб дістатися Цервениграда, де наразі мав перебувати Стен. Це означало, що Кейтові з Джейн доведеться затриматись у цьому світі — у кращому разі, на тиждень, а той довше. Така перспектива не надихала Кейта, і він уявляв, як засмутиться на цю звістку сестра…

Але що він міг удіяти? Кейт і так дуже ризикував, прийшовши до Славомира Ковача, пасербка нещодавно померлого головного урядника Щепана Чірича, з украй неправдоподібною історією про пакет з листом для князя Мишковицького, якого буцімто передав йому в північногальському порту Речко один смертельно поранений незнайомець на ім’я Конор. На такий відчайдушний крок Кейт наважився лише наприкінці четвертого дня, коли переконався, що нічого кращого вигадати не може. Місцеві Конори вперто не бажали виказувати себе, а всі Марічині рідні за материнською лінією мешкали далеко на сході.

Усупереч Кейтовим сподіванням, Славомир Ковач не лише не належав до роду Конорів, а й уявлення не мав про їхнє існування. З іншого боку, Кейт вважав, що йому пощастило: Ковач не став прискіпуватися до його розповіді, хоча навряд повірив йому. Вочевидь, пасербок покійного головного урядника і, як гадалося багатьом, майбутній головний урядник князівства розважив, що заможний чужинець, який приніс йому листа, мав вагомі підстави приховати правду. Певна річ, Ковач був заінтриґований і хотів би дізнатися більше, але тиснути на Кейта не став і задовольнився тим, що доконечно важливо якнайшвидше доставити князеві цей пакет…