Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

І взагалі, відтоді як Кейтові вдалося потрапити до Стенового кабінету, їм неабияк щастило. Тунель був надзвичайно довгим (дорогою Кейт гадав, скільки ж років знадобилося, щоб прокласти його, і який параноїк з предків теперішнього князя додумався до такого), але на їхньому шляху не зустрілося жодного завалу, а коли нарешті виникла перепона, то це виявилася давня кам’яна кладка.

Кейт передбачав щось на кшталт цього, тому захопив із собою простенький кинджал, який не шкода було зламати. Втім, хворий на параною Стенів предок теж виявився завбачливим і подбав про інструмент — біля стіни лежало важке кайло, проте за минулі десятиріччя (а може, й сторіччя) його дерев’яне держалко цілковито струхлявіло від вологи. Кейт витратив понад дві години, розбираючи стіну, хоча міг зруйнувати її й швидше. Однак він не хотів зчиняти шуму, а крім того, мав намір відновити кладку, щоб ніхто не виявив пролому — принаймні найближчими днями.

Як виявилося, тунель привів їх до підвалу занедбаного припортового складу, який, вочевидь, належав княжій родині. Кейт вирішив, що це розумно — звідси відкривалися два шляхи до втечі, сушею та морем. Та й для них з Джейн кращого місця годі знайти — бо саме в порту найлегше з’явитися непомітно.

Після порпання в каміні та тривалої підземної подорожі власна Кейтова одіж геть зіпсувалася. Випатравши кишені, він позбувся її і перевдягся в Стенів костюм. За братовим прикладом, Джейн вбралася в найпростішу і найпрактичнішу з Марічиних суконь. Також обоє змінили взуття на тутешнє — іншого вони не взяли, хоча в Марічиній ґардеробній більшість туфель було з їхнього світу. Кейт слушно зауважив, що ці туфлі аж надто впадають в око, а в їхньому становищі це зовсім небажано. Джейн неохоче погодилася з ним.

Вони зачекали на складі до настання ранку, а коли в порту почалася звичайна щоденна метушня, без проблем змішалися з натовпом. Як і сподівався Кейт, присутність чужоземців тут нікого не здивувала, нікому вони не видалися підозрілими, ніхто не збирався арештовувати їх. За кумедним збігом обставин, першою людиною, до кого вони звернулися за порадою, також виявився чужинець — купець з Ібрії. Він добре розмовляв слованською, непогано знав місто й порекомендував їм гостинку „Вуйкова хата“ — мовляв, і годують там гарно, і на житло гріх нарікати, і до чужинців ставляться неупереджено, оскільки господар і сам по матері ібр. Кейт перевірив рекомендацію ібрійського купця, розпитавши ще трьох людей, уже місцевих, а одержавши підтвердження, найняв бричку і звелів візникові їхатити до „Вуйкової хати“.

Господар гостинки Ховрань Вуйко, якого і працівники, й пожильці через його прізвище шанобливо називали вуйком Ховранем, виявився чоловіком вельми допитливим і охочим до розмов, але при тому добродушним, приязним та щирим. Кейт винайняв у нього найкращу кімнату, заплативши за тиждень наперед. У відповідь на наполегливі розпитування господаря (це б пак, така дивовижа — гості з крайньої півночі!), він розповів експромтом вигадану історію про те, як між родинами Волшів та Мердоків спалахнула кривава ворожнеча, а оскільки Кейт був наймолодшим з синів, то батько мало не силоміць посадив його з дружиною на корабель і наказав не повертатися доти, доки решта їхніх родичів не вколошкають усіх Мердоків. Та якщо, проти сподівань, Мердоки переможуть, то рід Волшів не повинен згаснути — ось чому батько відрядив Кейта та його жінку подорожувати світом якомога далі від Саамі.

Вуйко Ховрань слухав плутану розповідь свого нового пожильця, співчутливо хитав головою, а сам, мабуть, думав, що у варварських краях і звичаї варварські. Потім він увічливо поцікавився, як ідуть справи з кровною ворожнечею. Кейт сказав, що за останніми повідомленнями з батьківщини, Волші невблаганно винищують Мердоків, але до остаточної перемоги ще далеко — надто вже багато розвелося мердокських покручів.

Тут Джейн не витримала й істерично розсміялася. Як пояснила згодом, не від тупої Кейтової історії, а від того, як безжально він знущався зі слованської граматики і на всі лади нівечив слова. Її сміх більше скидався на гіркі ридання й рясно супроводжувався сльозами, тож вуйко Ховрань вирішив, що це його розпитування так засмутили молоду пані, і став всіляко перепрошувати за свою нетактовність. Певна річ, Кейт і Джейн прийняли його вибачення.

У „Вуйковій хаті“ вони мешкали вже четвертий день…

Сутінки насувалися швидко, і коли Кейт доїхав до гостинки, вже помітно стемніло. Люб’язний та запопадливий вуйко Ховрань особисто зустрів заможного пожильця і поцікавився, як пройшли його відвідини Чіричевої вдови. Кейт відповів, що його прийняли дуже гарно, проте виявилося, що Щепан Чірич не мав жодного стосунку до поморських Чіричів. Ще вранці він ніби мимохідь обмовився, що одна з його прабабусь була слованкою з Північного Помор’я на прізвище Чірич, а господар тут-таки зауважив, що минулого тижня помер головний урядник князівства, Щепан Чірич, і це дало Кейтові пристойний привід, щоб відвідати Славомира Ковача.

Згадавши про незрозуміле запрошення Чіричевого пасербка, Кейт запитав у вуйка Ховраня, що означає „одинадцять днів“. Той почав загинати пальці:

— Один день, два дні, три дні…

— Ні-ні, — урвав його Кейт. — Знав я, скільки є число одинадцять. Але пан Ковач був запросити мене та моя жінка заходити до них на одинадцять днів.

— Тоді зрозуміло, — кивнув господар. — Пан Ковач запросив вас відвідати поминальну тризну на одинадцятий день після смерті вітчима.

— Ясно тепер, — сказав Кейт. — А коли має місце бути це?

— За чотири дні. Ви підете?

Кейт відповів, що навряд, бо збирається з дружиною найближчим часом продовжити свою подорож, і запитав, чи часто ходять кораблі до Ібрії.

— Кожнісінького дня, пане Влош, — вуйко Ховрань від самого початку неправильно вимовляв їхнє прізвище, а Кейт і Джейн із ввічливості не виправляли його, — і то по кілька кораблів за раз. Адже Ібрія зовсім поруч, лише три дні плавання до Канабри, найбільшого порту на її північному узбережжі. — Він з невдаваним сумом зітхнув. — Шкода, що ви так скоро покидаєте нас. Ви з пані Влош гарні пожильці.

У відповідь Кейт зауважив, що ще не прийняв остаточного рішення. Але в будь-якому разі, на зворотному шляху вони неодмінно відвідають Мишкович і, звісно ж, знову зупиняться у „Вуйковій хаті“.

— Якщо ви вирішите їхати, — сказав господар, — можу порадити вам „Самотню зорю“, яка вирушає післязавтра вранці. Це чудовий корабель, на ньому служить мій небіж Мілош. Взагалі, „Самотня зоря“ пливе на Пташині острови, але з заходом до Канабри.