Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

— Це мені тільки здається, чи ти справді погано спав?

— Тобі не здається, — чесно визнав Стен. — Твоя розповідь мене так схвилювала, що я не зміг заспокоїтися. Не допомогла навіть… — Він запізніло прикусив язика.

Міятович ледь помітно посміхнувся.

— Знайшов собі нове дівча? Цікаво буде поглянути… А що ти не виспався, це кепсько. — Він замовк і озирнувся довкола. А переконавшись, що вартові, не можуть їх чути, запитав: — Чому не вдався до сонних чарів? Вважаєш їх шкідливими?

— Ні. Просто подумав про них запізно. Тоді б зранку мене довго будили.

— Краще так, ніж узагалі не виспатися, — зауважив Міятович. — Сьогодні на нас чекає тривалий перехід до маєтку Буковича, а потім ще… Ну, гаразд. Раз так, вийшло, я запропоную Стоїчкову перенести збори на ранок.

— Ні, не треба, — запротестував Стен. — Я почуваюся нормально.

— Це зараз, а ввечері… Навіть не заперечуй. Я теж охоче відпочину з дороги. А решті наших однаково — що десята вечора, що четверта ранку. Раніше ляжуть, раніше встануть. А ми мусимо бути на зборах з ясною головою. Дуже багато залежатиме від рішення, яке ми ухвалимо.

Стен проковтнув останній шмат м’яса, витер масні пальці об штани і взяв до рук чашку з кавовим відваром. Зробивши ковток збадьорливого напою і з невдоволенням відзначивши, що кухар пошкодував меду, він сказав:

— Вчора ти обмовився, що лише троє виступили за негайне припинення контактів зі світом Послідовників, а я забув запитати хто. Одна з них — тітка Зарена, так?

— Атож, вона. Проте всі її міркування зводилися до того, що не можна й далі наражати Маріку на небезпеку. Якщо твою сестру забрати звідти, позиція Зарени вже не буде такою катеґоричною. Далі, Любомир Жих. От він твердо стоїть на своєму: мовляв, ми навіть з нашим світом не можемо впоратися, а тому не слід потикатися в інший. Його можна зрозуміти, адже він зі Сходу. А третя — Міла Танич. Вона вважає, що нам зарано оприлюднювати Заповіт. На підтвердження своєї позиції наводить слова самого Конора, що спершу ми мусимо оволодіти всім Західним Краєм, а наша чисельність має перевищити п’ять тисяч людей. Почасти з нею згоден і Дражен Івашко — та тільки почасти. Він пропонує зачекати, поки буде вирішено питання з імператорською короною.

— А ти?

— Я поділяю думку більшості. Лише дитина може вважати, що з заплющеними очима або зі схованою під ковдрою головою їй нічого не загрожує. А ми вже не діти, і нам не годиться ні заплющувати очі, ні ховатися під ковдру. Ми маємо боротися з небезпекою, а не втікати від неї. Послідовники знають про наше існування — це факт, від якого ніде не подінешся. Як багато вони знають про нас — інше питання. Але в кожному разі вони знають про нас більше, ніж ми про них. Ми не маємо ні найменшого уявлення, як далеко вони просунулися в пошуках нашого світу. Мене й більшість Ради такий стан справ нітрохи не влаштовує. А тебе?

Стен повільно похитав головою:

— Звичайно, не влаштовує. Жити в постійному страхові, що от-от з’являться Послідовники з якоюсь могутньою зброєю на кшталт Заборони… ні, це не для мене. Я теж волію боротися, а не втікати. Але Маріка…

Міятович поморщився:

— І ти про це! Ви з Зареню досі бачите в ній маленьку дівчинку і вперто відмовляєтеся визнати, що вона вже доросла дівчина і здатна сама за себе постояти. А між тим, твоя сестра де в чому перевершила всіх нас. Навіть коли припустити, що ваша мати налаштувала на неї свій портал, це зовсім не пояснює, як їй вдалося відкрити інші три портали, отримати доступ до Архівного Кристалу, ще й на додачу вилікувати смертельну хворобу свого батька… — Помітивши Стенів подив, Ендре Міятович запитав: — А ти не знав?

— Ну… Маріка говорила, що її батько важко хворий. Але що хвороба смертельна — ні.

— Рак, без сумніву, смертельна хвороба, — зауважив Міятович. — Коли Івашко почув про це, то просто став дибки і стрибав по Залі, мов скажена коняка. Спершу Маріка прикидалася простачкою, пояснювала свій успіх тим, що медицина в світі Послідовників випереджає нашу на п’ять-шість сторіч, а вона лише скористалася тамтешніми досягненнями. Та врешті під тиском Дражена їй довелося визнати, що лікарі того світу давно поставили на її батькові хрест, визнали його невиліковним і прирекли на повільну смерть. Тож не варто недооцінювати Маріку… хоч вона і вчинила нерозумно, що так довго мовчала про своє відкриття. Але це, за великим рахунком, твоя провина.

— Хіба? — неуважно мовив Стен. Він саме думав про те, що якби Маріка була старшою й раніше відкрила материн портал, то, мабуть, змогла б вилікувати Анішку, коли та захворіла на запалення легенів. — А я тут до чого?