Розділ «Частина перша КОНОРИ»

У поведінці решти членів Ради не було помітно ні найменших ознак невдоволення, роздратування чи бодай легкого нетерпіння. Вони поставилися до Стенової заяви спокійно і навіть прихильно.

— Кілька годин тому, — після короткої паузи продовжив Стен, — відбулися позачергові збори Ради, на які я не був запрошений і про які не був поставлений до відома. А між тим, ви ухвалили дуже важливе рішення. І хоча я цілком згоден з ним…

— Стеніславе, хлопчику мій, — м’яко зупинив його Стоїчков. Він мовив ці слова так щиро й проникливо, що звернення „хлопчику мій“ нітрохи не образило Стена. — Звісно, я визнаю, що ми вчинили не зовсім правильно, не запросивши тебе на ці збори. Але й твій протест не має під собою вагомих підстав. Вочевидь, ти забув, що за чинним Статутом право голосу при ухваленні такого рішення мають лише члени Ради, що перебувають на цій посаді понад п’ять років. Ти міг лише висловити з цього приводу свою думку, та оскільки ми знали, що ти не матимеш жодних заперечень, нам видалося зайвим запрошувати тебе на збори, в яких ти не був би повноправним учасником. Таке пояснення тебе влаштовує?

Трохи зніяковілий Стен ствердно кивнув, простягнув до кристалу руку і квапливо проказав традиційну формулу відкриття зборів, назвавшись ім’ям Рей. Після нього свою присутність засвідчило ще двоє людей, а відтак усі погляди звернулися до найстаршого з членів Ради, вісімдесятитрирічного чоловіка з довгою та густою бородою, який пропустив свою чергу в перекличці. Це був митрополит Білоградський, найвисокопоставленіший зі священників-Коннорів і третій за рангом церковний ієрарх у всьому Західному Краї.

— Брати та сестри, — промовив він, на мить замовк, а потім додав: — Діти мої. Ці збори для мене останні, і я перебуваю тут уже не як член Вищої Ради. З вашої згоди я склав з себе повноваження, щоб цілком зосередитися на церковних справах. Насуваються скрутні часи, і мій найперший обов’язок як пастиря — дбати про благо всіх дітей Отця Небесного, незалежно від їхнього походження. Я йду з твердою впевненістю, що мій наступник у Раді наполегливо й самовіддано працюватиме для звеличення та процвітання роду Конорів.

З цими словами митрополит встав і підійшов до Флавіана.

— Флавіане, королю Ібрії! Займи моє місце за цим столом, відсьогодні воно за правом належить тобі. Прийми моє ім’я в Раді — Брюс, тепер воно твоє. Ти ще юний, але вже показав себе розумним та зваженим правителем, і я покидаю Раду зі спокійною душею — справа, якій я віддав сорок років свого життя, в надійних руках.

Митрополит підвів розгубленого Флавіана до свого крісла й жестом запропонував йому сісти. Флавіан підкорився.

— А зараз, брати та сестри, дозвольте залишити вас, — мовив він із сумовитими нотками в голосі. — Прощавайте, і нехай завжди буде з вами Отець наш Небесний та син його Спаситель.

Всі присутні встали, віддаючи шану своєму соратникові. Ніхто не зронив ні слова, хіба що Стен поривався щось сказати, але потім передумав. Митрополит був одним з тих одинадцяти, хто дев’ять років тому допоміг княгині Ілоні ненадовго підкорити Вищі Сили і врятувати Галосаг від нашестя друїдів. Ще шестеро людей з цієї когорти сиділи зараз за цим столом, а четверо вже відійшли до кращого світу — троє загинули невідомими героями, прийнявши на себе частину удару, що призначався княгині, а ще один згодом помер власною смертю. Якраз його місце в Раді й зайняв Стен, син Ілони, князь Мишковицький…

Коли митрополит пройшов через портал, члени Ради посідали, і Флавіан відчув себе в центрі уваги.

— Я… цього… — Він зам’явся. — Я маю скласти присягу?

Стоїчков похитав головою:

— Ні. Просто повтори від свого імені те, що говорили інші. Слова пам’ятаєш?

Флавіан ствердно кивнув і, остаточно опанувавши себе, простяг праву руку до кристалу.

— Я, Брюс із роду Конорів, засвідчую свою присутність на цих зборах. Думки мої чисті, розум ясний, і я готовий нести відповідальність за всі ухвалені тут рішення. Хай допоможе мені Отець Небесний!

Анте Стоїчков схвально мугикнув, сперся ліктями на край столу і сплів перед собою пальці рук.

— Отже, сьогодні двадцять п’яте число місяця красавика, 1412 року від народження Спасителя, п’ять хвилин на третю ранку за златоварським часом. Позачергові збори Вищої Ради Братства Конорів оголошую відкритими. Як вам усім відомо, минулої ночі помер Михайло Другий, імператор Західного Краю. Ця подія знаменує собою початок наступного етапу здійснення плану Дункана від 1381 року.

Стен та Флавіан одночасно поглянули на Арпада Савича, що мав у Раді ім’я Дункан, і тут-таки похитали головами. Савичу було лише трохи за сорок, тож він ніяк не міг тридцять років тому запропонувати Раді свій план.

— Якщо не помиляюся, — промовив Стен, — на той час місце Дункана в Раді посідав мій дід Лодислав.