Розділ «Частина перша КОНОРИ»

— Не заперечуй, Маріко. Я бачу це, я відчуваю. Спершу ти засуджувала її за те, що вона зраджувала свого чоловіка, якого ти вважала своїм рідним батьком. Згодом ти стала засуджувати її й за те, що вона буцімто завдавала мені страждань. Це не так. Не вважай мене нещасним, не жалій мене. Я не заслуговую на жалість, так само як твоя мати — на осуд. Мені випало велике щастя кохати найкращу жінку в світі… в обох світах. Мені випало щастя мати чарівну дочку, про яку будь-який інший батько може лише мріяти. Я двічі щаслива людина, і хай що станеться зі мною в майбутньому, я знаю, що прожив своє життя не марно.

Він поривчасто обійняв Маріку і квапливо залишив кімнату, на ходу побажавши Алісі на добраніч. Та Маріка все ж помітила сльози в його очах…

Вона підійшла до канапи, де сиділа кузина, і примостилася поруч. Обидві дівчини довго мовчали. Нарешті Аліса запитала:

— Коли ти маєш повертатися?

— Щонайбільше за годину, — відповіла Маріка. — Сьогодні мене рано прийдуть будити.

— Тоді в нас дуже мало часу, — сказала Аліса зіскочивши з канапи. — Ходімо до мене.

Загасивши світло й вимкнувши телевізор, дівчата вийшли з вітальні сера Генрі й попрямували тьмяно освітленим коридором в інший кінець крила, де розташовувались Алісині кімнати. Вони йшли мовчки, тримаючись за руки, і лише біля своїх дверей Аліса промовила:

— А знаєш, було б так чудово, якби на час братової поїздки ти оселилась у нас.

Маріка тихо зітхнула.

— Я з радістю, Алісо. Батько був би щасливий. Але Стен…

— А що він зробить? З’їсть дядька, чи що? Далебі, ти як мала дитина!

Вони проминули невеличкий передпокій і ввійшли до спальні. Увімкнувши світло, Аліса зачинила за собою двері й підвела Маріку до ліжка.

— Я ж не лише про дядька дбаю, — знов заговорила вона. — Передовсім я думаю про себе. Хочу, щоб ти частіше була зі мною.

Замість відповіді Маріка обняла кузину й наблизила свої губи до її губ. Вони поцілувалися.

— Я так люблю тебе, сонечко, — промовила Аліса. — Ще нікого я так не любила. Навіть Джейн… — Вона миттю спохмурніла й сумно зітхнула. Джейн була її давньою подругою ще з часів, коли вона мешкала з батьками в Плімуті.

— Думаю, ти маєш сказати їй про нас, — озвалася Маріка, вже не вперше порушуючи це питання. — Інакше буде скандал. Джейн надто різка й нестримана.

— Та вже ж знаю, — відповіла Аліса.

Ще кілька хвилин вони стояли, притулившись одна до одної, й пристрасно цілувалися. Любовний зв’язок між ними почався давно, майже два роки тому за тутешнім часом. Ініціатива їхнього зближення належала Маріці, яка одного разу прийшла вельми невчасно й застала Алісу та Джейн разом у ліжку, де вони аж ніяк не спали. Для Маріки такі стосунки між дівчатами не були новиною, кілька її мишковицьких подруг теж цим бавились і час від часу ділилися з нею своїми враженнями. Сама Маріка доти не мала ні найменшого бажання повторити їхній досвід, однак, побачивши кузину в обіймах Джейн, вона несподівано для себе відчула сильні ревнощі і зрозуміла, що дуже хоче опинитися на Джейниному місці. А оскільки Маріка не звикла ні в чому собі відмовляти, то незабаром досягла свого — Аліса просто не змогла перед нею встояти.

Попервах Маріка збиралася лише спробувати, що це таке, а потім припинити. Але минуло зовсім небагато часу, і вона збагнула, що їй нітрохи не хочеться повертатися до колишніх суто дружніх стосунків з Алісою. Маріка раптом виявила, що з дедалі більшим нетерпінням очікує на їхнє чергове побачення, і чимраз частіше їй спадало на думку, що з жодним чоловіком вона не пізнає навіть краплини тієї насолоди, яку почуває з кузиною. Що ж до Аліси, то весь цей час вона розривалася між Марікою та Джейн, не в змозі зробити вибір на користь однієї з них…

Врешті Маріка трохи відсторонилась і розстебнула Алісину кофтину, під якою була лише коротенька майка. Вдома Аліса не носила ліфчика, в неї були маленькі груди, проте це, як і завузькі стегна, нітрохи не псувало її зовнішності, а навпаки — гармонійно вписувалося в її образ незрілого дівчиська. Дивлячись на Алісу, важко було повірити, що півтора місяці тому їй виповнилося двадцять три роки. Щонайбільше їй давали двадцять, а зазвичай — не більше вісімнадцяти.