Розділ «Частина перша КОНОРИ»

— Ти така гарна, Алісо, — захоплено мовила Маріка. — Ніяк не можу намилуватися тобою… — Тут вона посміхнулася. — Бідолашний Стен підозрює, що в мене з’явився хлопець. Йому навіть невтямки, що я могла закохатися в дівчину.

— А якщо він дізнається?

Маріка недбало знизала плечима.

— Не думаю, що дуже розсердиться. Буде трохи незадоволений, але в душі навіть зрадіє, що його найгірші побоювання не справдилися. Кохання між дівчатами він має за пустощі.

Аліса розсміялася, знімаючи з Маріки блузку.

— А я обожнюю такі пустощі!

Розділ 6

Флавіан мало що знав про легендарне місце, яке називалося Залою Дванадцяти. Йому було відомо лише, що ця будівля розташована в горах, далеко на південному сході й була споруджена ще Дунканом, третім сином Конора-пращура під час його подорожі до Ханського Царства. Відтоді впродовж двохсот років там регулярно збиралися члени Вищої Ради, щоб спільно вирішувати поточні питання життя Братства. Як виявилося, вони продовжували збиратися й після формального припинення Радою своєї діяльності.

І от зараз приголомшений Флавіан стояв біля вікна в цій самій Залі і, досі не ймучи віри своїм очам, дивився, як дванадцятеро членів Ради, займають місця за круглим столом. Четверо жінок і вісім чоловіків — саме стільки дочок та синів мав засновник їхнього роду. Протягом першої сотні років діяльності Ради кожен представляв одне з дванадцяти колін нащадків Конора, але в міру того, як частішали перехресні шлюби, грані між різними колінами дедалі більше розмивалися, і згодом цим правилом стали нехтувати.

Голова Ради, добре відомий Флавіанові як Анте Стоїчков, впливовий жупан з Далмації, тесть тамтешнього князя, простягнув уперед праву руку, повернену долонею до великого кристалу, що знаходився в центрі столу.

— Я, Дональд з роду Конорів, засвідчую свою присутність на цих зборах. Думки мої чисті, розум ясний, і я готовий нести відповідальність за всі ухвалені тут рішення. Хай допоможе мені Отець Небесний!

Слідом за ним озвалася худорлява сорокарічна жінка, якої Флавіан не знав:

— Я, Альса з роду Конорів, засвідчую…

Далі:

— Я, Кенет з роду Конорів…

— Я, Дункан…

Під склепінням Зали Дванадцяти лунали давні, незвичні імена дітей Конора-пращура. Вони були схожі на ґойдельські, що підтверджувало найпоширенішу версію походження роду Конорів, згідно з якою її засновник (Конор — також ґойдельське ім’я) був друїдом-відступником, що втік з Ґойделів на материк. Щоправда, в цієї гіпотези було чимало опонентів, які цілком слушно вказували на те, що примітивні чаклунські прийоми друїдів не мають нічого спільного з витонченою магією Конорів. Друїди не володіли від природи якимсь особливим даром, вони народжувалися звичайними дітьми, а чаклунами ставали в дев’ятирічному віці після таємничого і зловісного обряду, під час якого понад половина хлопчиків помирало, а вцілілі, здобувши чаклунські здібності, геть-чисто втрачали піґментацію шкіри, волосся та очей і ніколи не досягали статевої зрілості. А Конор-пращур не був альбіносом і вже точно не був скопцем, раз спромігся залишити по собі дванадцятеро дітей.

Сам Конор майже нічого не говорив про своє походження. Родові хроніки донесли до нащадків лише одне його висловлювання, вкрай загадкове й незрозуміле: „Я прийшов з іншого світу, де чари були заборонені“. Флавіанові, як і решті Конорів, ці слова видавалися цілковитим безглуздям. Як можна заборонити чари? Хто міг їх заборонити? І що це за інший світ? Небо? Пекло?… Дурниці! Навряд Конор був грішним янголом, а тим паче — повсталим демоном…

Коли надійшла Стенова черга, він не простяг руку до кристалу, а підняв її, запитливо дивлячись на Голову Ради. Здавалося, Стоїчков чекав цього і з готовністю кивнув, пропонуючи йому висловитися.

— Брати та сестри, — заговорив Стен; таке звернення було традиційним у Раді, як данина тим давнім часам, коли в цій Залі збиралися сини й дочки Конора. — Я наважився порушити встановлений порядок, бо не хочу, щоб мої слова було внесено до протоколу зборів. Я сподіваюсь, що сталося звичайне непорозуміння, яке не варто виносити на суд наших нащадків.