Розділ 3 Формула

— Ні.

— І не був одружений?

— Не був. — Він усміхнувся. — Не через тебе…

— Вірю.

Знову помовчали. Потім Гнат обвів поглядом кімнату.

— Чому ти тут?

— Тому, що я, окрім усього іншого, художник-відеопластик. Рік тому скінчила Ленінградський інститут естетики.

— Я не знав.

— Ти багато чого не знав. Приміром…

— Що твій чоловік, Сергій Ребров, два роки тому…

— Не треба про це, я не те хотіла сказати. Його смерть мало що змінює.

Гнат змусив себе промовчати. Аларіка силкувалася вдавати з себе незалежну й щасливу, але не варто було опускатися до словесних спростувань її неправоти. П’ять років тому він занадто багато говорив… І все-таки яка ж вона вродлива! І недоступна.

— Втомився від космічних мандрів? Усе ж незаплановані заходи. Як тобі видалася робота рятувальника?

— По-моєму, одноманітна й стомлива.

Аларіка знову засміялася знайомим грудним сміхом. Давно він не чув цього сміху — вічність!

— Специфіка роботи спецсектора. Ця робота не так помітна, як робота лінійних рятувальних відділів. Сподіваюсь, із спортивної форми не вийшов? Адже ти завжди так опікувався своєю формою…

Знайомі шпильки, знайомі інтонації… Все повертається на кола свої… А чи все?

— З форми я, звичайно, вийшов, усе-таки пропустив стільки тренувань. Надолужу.

— Надолужиш. Май казав, що ти пікер.

— Хто-хто?