Розділ 2 Поява “дзеркал”

Вони вийшли в коридор, залитий яскравим сонячним світлом.

— Славо, — сказав Гнат. — Навіщо такий поспіх? Зачекали б експертів з техцентру і спокійно взялися б перевіряти ці ваші проміжні ТФ-станції…

— А чужа цивілізація? — нагадав Томах. — Ми відкрили поки що лише одну цивілізацію, дослідивши двісті сорок зірок, — цивілізацію Дзора. Одначе й та не досягла космічного рівня. А тут, схоже, вона принаймні не поступиться перед нашою! Зрозумів? Нам не можна не поспішати.

— Робота ж у тебе — не позаздриш! Добровольці, крок уперед, так? А хто такий Бассард?

— Що, не сподобався?

— Як тобі сказати… похмурий якийсь, непропорційний. І недоброзичливий.

— Гм, у спостережливості тобі не відмовиш. Генрі Бассард — начальник другого сектора УАРС, того самого, який відповідає за безпеку системи Садальмелека і всього сузір’я Водолія. Ну, бог з ним, з другим сектором, ще матимеш нагоду познайомитися з Бассардом ближче. Я помітив твою міну, коли ти оцінював нашого Керрі. А як він тобі?

Вони вийшли, під прозорий купол центрального транспортного розподільника бази, звідкіля раз по раз стартували з естакад автоматичні вантажольоти та патрульні кораблі й куди прибували такі ж керовані апарати. Станіслав біля стойки з номером “один” натиснув на кілька кнопок, і тут же в утворену в підлозі прогалину ковзнула зализана триметрова голка швидкольота з крихітною кабінкою на її тупому кінці.

— Сідай. Ну, і як? — повторив запитання Томах.

— Цілком нормальний… я хотів сказати, звичайний. — Гнат опустився на сидіння.

Станіслав втиснувся поруч: обидва були широкоплечі, м’язисті, хоч Гнат увесь — поривання, рух, а Станіслав — незворушне хиже очікування.

— Нормальний! — пирхнув Томах. — Звичайний! Та він просидів розвідником на Дзорі майже три роки! Після отієї горезвісної розвід-контакторської експедиції, під час якої загинули твої батьки. Саме тоді й організували роботу спеціалістів Інституту позаземних культур.

Станіслав розповідав ще щось, але Гнат його не чув. Він згадував, як до них доДому прийшла ціла делегація працівників Управління і Комісії з контактів, щоб повідомити про загибель батька й матері, і як він не повірив цьому, і що було потім, у кошмарах порожніх кімнат. Грізний Дзор, планета, фізично майже аналогічна Землі… Два материки, дві держави з військовою диктатурою, що не бажають ніяких контактів, відвертий антагонізм, становище на межі війни. Перша відкрита поза Землею цивілізація… І три роки розвідки в цьому пеклі!..

— Так, — затерплими губами вимовив Гнат. — Три роки на Дзорі — це багато!.. Куди ми тепер?

Томах пошкодував, що завів мову про Дзор.

— У їдальню. Я, наприклад, голодний. Після сніданку буде час попрощатися. Тобі є з ким?

— Не знаю, — пррбурмотів Гнат, згадуючи раптом усмішку Аларіки. — Хіба що з Травицьким?

На пульті швидкольота блимнув зелений вогник, і їх кинуло в сонячне світло.

Керрі Йос підвів Богданова до освітленої зсередини кришталевої кулі — об’ємної моделі другої спіралі Галактики, так “ваного Рукава Стрільця, до якого входила і зірка-карлик Сонце.

— Є ще одна проблема, — сказав Йос. — Тривожніша, ніж усі інші. Система Золотоволосої, планета Рицар…