Розділ 12 Австралійский експеримент

Травицький дитинно всміхнувся.

— Можливо.

— Ви й про Око знаєте? — пробурмотів Керрі Йос.

— Може, таки справді думку треба було висловити інакше, — по паузі мовив начальник конструкторського бюро. — Якщо це про невідповідність, то двома словами можна сказати так: ми не завжди помічаємо невідповідність між своїми бажаннями і можливостями.

— Думка, чесно кажучи, не нова…

— А хіба від цього вона втратила свою суть?

— Гаразд, здається, я вас зрозумів. — Керрі Йос глибоко зітхнув. — Показуйте своє господарство.

— Чого ти мене будиш серед ночі? — невдоволено буркнув Томах, потягуючись і позіхаючи на весь рот. — Щось трапилося?

Гнат мовчки подав об’ємне фото. Станіслав стиснув фото пальцями, і сон як рукою зняло.

— Де?!

— У блоці обмежувача, на кришці каркаса.

Томах ще раз глянув на відбиток людського сліду на матеріалі й повернув знімок.

— Ч-чорт! Цього нам тільки бракувало!

— Не подобається мені це…

— Думаєш, мені подобається? Бачиш, і Оку теж.

— Вважаєш, це воно?

— Хто ж іще?

— Н-ну, хтось пожартував… Бассард, приміром. Що ж тепер?

— Навряд щоб це був Бассард. Зачекай, дай помізкувати…. По-перше, сповісти Микиту й Керрі, звичайно. По-друге, обшукай усю апаратуру, можливо, щось таки знайдеться. А вже потім вирішимо, як бути далі.

Гнат не зовсім утямив, що він має шукати, але перепитувати не став. Тривожне передчуття наближення якогось лиха знову закралося в душу, змушувало розум напружуватися в шуканні причин тривоги. Він міряв кроками кімнату, очікуючи, поки одягнеться Томах.