Розділ 12 Австралійский експеримент

— У зоні швидколіт! — доповів стривожений Кельвін. — Тримає курс на лінію перехоплювання! Ніхто не думав, що він…

— Ех, ви! — скрипнув зубами Гнат і вигукнув на весь зал: — Зупиніть пуск!

— Негайно зупиніть пуск! — відлунням зринув скрик Томаха.

Проте було вже пізно. Автомат дорахував секунди, реакція ініціації ТФ-розпаду досягла критичного рівня, і почалася ланцюгова реакція, яку вже не можна було зупинити нічим.

За двадцять кілометрів від спостережних пунктів над похмурою мокрою пустелею спалахнув смарагдовий вогонь, клином увіткнувся в низьке небо. Задвигтіла земля. Гігантський смерч зірвав тисячотонні шари піску, з несамовитою силою погнав у повітрі, розкидаючи на всі боки. Раптово потемніло. Та ось наелектризовану піщану хмару пронизала блискавка, і за мить вона вдарилася в невидиму силову стіну, закрутилася дзиґами смерчів, здибилася на десятки кілометрів угору і знову з гулом наштовхнулася на захисний бар’єр. Повітряні потоки, видуті вибуховою хвилею крізь очисні раковини поглиначів ударної хвилі, здерли з барханів кірку такира і накрили спостережні конуси жовто-коричневою пеленою…

Гнат і ще кілька рятувальників з його групи вискочили із залу, не звертаючи уваги на застережливі вигуки, але пробитися крізь піщану імлу не змогли. Лише через півгодини, коли буревій влігся, вони дісталися до машин у капонірі й вилетіли на пошуки невідомого швидкольота.

Травицький лежав під розбитим “скудом” за три кілометри від захисних пристроїв. Цілими в нього були тільки руки, що прикипіли до руків’я аварійного викиду.

Гнат з товаришами витягнув його обм’якле, обважніле тіло з-під уламків і став осторонь, неуважно дивлячись на непотрібну вже метушню лікарів швидкої допомоги. Разом з медиками прибув сюди й Томах. Він теж трохи постояв мовчки, потім доторкнувся до Гнатового плеча.

— Ходімо. Ніхто не винен у тому, що сталося. Передбачити таке ми не могли. Ходімо, йому вже нічим не зарадиш.

Гнат не поворухнувся. Станіслав позітхав, потоптався поруч і відійшов.

— Прошу вибачення, — по хвилі мовив до Ромашина старший з лікарів. — Ми прибули занадто пізно… п’ятдесят сім хвилин… численні крововиливи… Ось візьміть. — Він подав Гнатові якийсь невеличкий плоский предмет. — Це знайшли в нього…

Гнат машинально поклав предмет до кишені й побрів у пустелю — навмання, не розбираючи дороги.

— Навіщо Кирила сюди занесло? — пробурмотів Томах, глдчувши поруч дихання Керрі Йоса.

— Квапився, — похмуро сказав той, дивлячись на мертвого Травицького. — Значить, розраховував устигнути.

— Куди встигнути? Всім обладнанням можна було управляти із спостережного пункту.

— Не всім. На його прохання монтажники встановили в ланцюзі захисту переносну камеру таймфага.

Вони зустрілися очима.

Станіслав зачекав, поки лікарі заберуть тіло Кирила, і сів на крило швидкольота — ждав Гната.

Перестало мжичити, і в просвіток між хмарами прозирнуло насторожене сонце.