Розділ 12 Австралійский експеримент

— Спихаєте? — теж напівжартома сказав Травицький, дорікаючи невідомо кому, і задумався. — Угловський працює на каскаді автоматики ініціатора, візьми на себе контроль управління, якщо… не втратив навичок.

Ще один маленький докір. Ромашину-інженеру. Але Ромашин-рятувальник сприйняв його як належне. Кирило Травицький мав підстави бути невдоволеним його вибором, хоч і висловлював свої почуття дуже коректно.

Керрі Йос і Томах залишилися з керівником експерименту, а Гнат, перш ніж рушити на свою ділянку, для ознайомлення обійшов будівництво навколо. Він був в універсальному робочому костюмі — голубувато-сірій куртці й таких самих штанях з автоматичним регулюванням температури — тож перевдягатися не довелося.

Конструктори, з якими він пропрацював пліч-о-пліч шість років, прийняли його без зайвих розпитувань, і, втішений таким їхнім ставленням, Гнат з головою поринув у роботу.

— Передовсім таке запитання. — Керрі Йос глянув просто в очі Травицькому. — Чому ви вирішили провести цей попереджувальний експеримент?

— Тому, що я злякався, — простодушно зізнався Травицький. — Науково обгрунтованої відповіді у мене нема, не сподівайтеся, є тільки передчуття, а це, самі знаєте, із сфери психічного суб’єктивізму.

— Але ж ВКР ви переконали, — наступав Керрі. — Як і Земплан. А їй подавай аргументацію, а не передчуття. Річ у тому, що в мене теж недобрі передчуття, і я б хотів їх розвіяти. Сподіваюся, ваш дослід малого вибуху розставить усі крапки над “і”, і великий експеримент на Тритоні пройде успішно.

— Я теж сподіваюся, — мовив Травицький.

— І все ж дивує, що Земплан пішов на витрати, пов’язані з цим дослідом. Наскільки мені відомо, є важливіші завдання, які вимагають більших витрат енергії та матеріалів. Адже в науковому плані ваш експеримент не вельми інформативний?

— Я б цього не сказав… Земплан пішов на витрати, бо втрутився відділ далекого координуючого прогнозу ВКР, — мовив Томах. — З’ясувалося, що збігаються думки двох різних організацій: УАРС в особі керівника першого сектора Дикушина та Інституту ТФ-зв’язку в особі керівника бюро Травицького.

— Ну, якщо ВКР зацікавилася… — подав голос Керрі. — Проте все одно незрозуміло. Що стосується Владибора, то я знаю, що ним керувало. А які міркування, окрім передчуття, в Кирила?

— Травицький чутливий до ТФ-коливань… Звідси всі його страхи, — злетіло в Томаха з язика.

— Бачите, — почав Травицький, поступово запалюючись, — людство до недавнього часу було географічно незрілою цивілізацією. Звідтоді минули роки, ми повністю обжили Землю, і географія перестала бути романтичною наукою. Тепер ми обживаємо космос. Сонячна система для нас — як Земля для мандрівника, скажімо, двадцятого сторіччя. Та ось чи стало людство космічно зрілою цивілізацією?

— Кириле, друже мій, — знову не втримався Томах. — Ти став довго говорити.

— Довго, — погодився Травицький, у його очах стояла зажура. — Але коротше не вмію.

— Та май же совість, — сердито мовив до Станіслава Керрі Йос і кивнув Травицькому: — Ми слухаємо…

— Власне, я вже все сказав. — Травицький зболено глянув на Керрі й розвів руками.

— Якщо я вас правильно зрозумів, ви говорите про здатність людства припускатися помилок? Так?

— Власне… н-ні. Помилки — це вже наслідок якихось прагнень, розумієте? Я ж казав про невідповідність… насамперед невідповідність наукових і психологічних устремлінь людини філософському змістові пізнавального процесу, психології та етиці космічного масштабу. Чи не про це, до речі, попереджає нас Око? Таке відставання в двадцятому сторіччі загрожувало загибелі цивілізації, а тепер?

— Страшно подумати! — гмукнув Томах. — Розвалимо весь космос!