Розділ 11 “Червона книга”

— Вибирав би висловлення, — з кислою міною промовив Бассард. — З експедицією Момми треба ще розібратися, а то ми полюбляємо чіпляти ярлики. Порушив інструкцію — хижак! Посилив вимогливість — егоїст!

Богданов і Йос перезирнулися.

— У Станіславових словах, звичайно, чимало патетики, — сказав Морозов, підморгнувши Томаху, — але багато в чому його міркування справедливі. Отже, Керрі, на вашу думку, немає приводу для тривоги?

— Приводу нема, і він водночас є, — подумавши, сказав Керрі Йос. — Поза сумнівом, людству зовні ніщо не загрожує. Тому приводу для тривоги такого масштабу немає. Око в делікатній формі попередило нас про згубність перенесення минулого досвіду насильства над природою, згубність експорту байдужості, кажучи словами Томаха. Тут привід для тривоги вже є. Він — у нас самих, у нашому ставленні до всього, чого торкається людська рука.

— Схоластика, — сердито кинув Бассард. — Психологічні етюди. Може, і немає ніякого Ока, а всі ці ваші “вияви його діяльності” не що інше, як непізнані явища неживої природи, фантазія якої, на відміну від нашої, безмежна.

— Таке вже висловлювалось, — відповів Томах. — Мені більше подобається ідея глобального галактичного поля совісті. Все, що ми, люди, робимо, відбувається в космосі і зворотним зв’язком повертається до нас у вигляді тих самих “психологічних етюдів”, про які ви так зневажливо відгукнулися; повертається як нагадування: не можна бути байдужим до наслідків своїх дій і вчинків, дуже часто ми втрачаємо найцінніші якості душі; не можна бути байдужим до чужого болю, бо тоді в кінцевому підсумку ми стаємо байдужими до самих себе.

Бассард посміхнувся,

— Ти, Станіславе, зі своєю “теорією байдужості” стаєш в управлінні притчею во язиціх.

— А знаєте, Генрі, — сказав Спенсер і теж посміхнувся, — я з вами не погоджусь. Чи добре ви уявляєте, які будуть наслідки, коли ми неправильно оцінюватимемо події?

Керівник УАРС попросив, щоб його інформували про всі новини, і зник. А за ним — і Бассард.

— Глобальні проблеми треба розв’язувати на свіжу голову, — сказав Керрі Йос, звертаючись до рятувальників. — У вас ціла доба для відпочинку. Завтра хлопці з відділу Шалви зроблять машинний аналіз привезених вами записів, а через пару днів повернеться “Тіртханкар” і привезе відомості про “дзеркала” на планетах Суїнберна. Після цього топтатимемо стежку до ВКР зі своїми висновками і рекомендаціями. Та-а-ак… — раптом у задумі промовив він. — Хотів би я побувати на вашій “Червоній книзі”! Знати б, де, біля якої зірки обертається ця планета. А може, вона десь тут, поряд?..

— Ти в медцентр? — запитав Станіслав у Гната, коли dони вийшли з кабінету.

— Не знаю, — пробурмотів той. — Можливо… Боюсь я туди йти, Славо.

— Отакої! Ех ти, куряча голова. — Томах поплескав його по плечу. — Боїшся — не ходи.

— А ти б пішов? — Гнат спідлоба глянув на друга.

— Я? — Станіслав зупинився, наче вагався — казати чи ні, і вирік: — Я б не упустив свого шансу ще п’ять років тому. Не ображайся, але це правда. Ну, бувай.

— Я не ображаюсь. — Гнат опустив голову, потер лоб. — Постривай, є ще запитання. До Керрі я посоромився з ним звертатися. Ми погодилися, що проникнення людини в далекий космос починає пригальмовувати Око, чи не так? Але якщо воно таке сильне й всюдисуще, а ми такі легковажні й бездумні, чому ж воно, образно кажучи, не зачинить двері космосу перед нашим носом?

Станіслав якусь хвилю розмірковував, потім м’яко обняв Гната за плечі.

— Напевне, воно покладається на нас. Вірить, що ми самі виправимо свої помилки.

Невдовзі Гнат навідав удома Івара Гладишева. Той саме збирався кудись: за московським часом була десята ранку.