Розділ 11 “Червона книга”

— Та-а-ак. Усе правильно, — поворушився за пультом Богданов.

— Що значить правильно? — обурено хитнув головою лікар. — Як на мене, то все тут неправильно й навіть жахливо! Немов зумисне зібрано колекцію воєн!..

— І ти такої думки? — запитав Станіслав у Гната.

— Та як тобі сказати… Ти мені якось розповідав, ща в двадцятому столітті була так звана “Червона книга”, в яку записували всі види земних тварин і рослин на межі вимирання…

— Була така книга, вона й нині є як цікавий документ споживацького ставлення до природи. Ну й що?

— Мені здається, що вся ця планета — “Червона книга” гинучих цивілізацій нашої галактики. Так, саме цивілізацій. Адже ми (я маю на увазі людство) з великими труднощами вилікувалися від страшної хвороби — капіталізму; війни — тільки видима сторона цієї недуги. Ось і… — Гнат зустрівся з уважним поглядом Богданова і затнувся.

— Приймай вітання, Ромашин, — кивнув Гнатові Микита. — Я дійшов майже такого ж висновку, але ти краще все це сформулював. “Червона книга” галактики… Перелік цивілізацій, котрі потребують термінової охорони генофонду чи, іншими словами, цивілізацій, котрі перебувають на обліку в якійсь вищій інстанції галактики…

Рятувальники ще не встигли визначитися в просторі, як раптова темінь упала на модуль, напливла в тіло й обірвала свідомість. Невидимий господар “Червоної книги” повернув їх назад, до людей. Він показав усе, що хотів показати.

Коли Гнат опритомнів, у рубці було темно, лише на пульті горіли два зелених вогники та над люком світився напис: “Блокування”.

Модуль стояв на чомусь твердому.

Гнат намацав пальцями сенсор вмикання борт-координатора.

— Прискорення нуль, тяжіння одиниця, повітря придатне для дихання, індекс безпеки Д-нуль, скафандри для виходу не обов’язкові.

— Що там? — почувся за спиною голос Томаха.

— Скафандри не обов’язкові, — озирнувся Гнат. — Здається, ми на Землі…

Він зняв скафандр, відкрив люк. У кабіну ринуло світло з коридора, що оперізував рубку кільцем.

— Знову ТФ-стрибок без підготовки, — буркнув Станіслав. — У стаціонарних таймфагах нічого не відчуваєш, а тут як лупне по всьому тілу… Куди це нас занесло? Невже й справді на Землю?

— Вмикайте світло, — попросив Лихолетов. — У мене в аптечці є тонізуючі голки, не бозна-який засіб, але від струсів допомагає.

Подальшої розмови Гнат не чув. Стрибнувши із зовнішнього люка на землю, він не втримався на ногах, перевернувся через голову і влетів обличчям у кущ. Відповз трохи назад і підвівся. Над ним висіло фіолетово-чорне із золотистим шарфом Чумацького Шляху небо, знайомі сузір’я приязно підморгували з високості, пахло зеленню, вологим піском і смолою; поряд з брилою модуля шелестіло на деревах листя, знайомо скрикнув птах; і Гнат щасливо усміхнувся: він був на Землі.

У рубці його зустріли запитанням:

— Де ми?