Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

ПРИСПІВ.

Пісня шоста

Алла Пугачьова

Ну, оскільки вже заговорили і заспівали про підарасів, пропоную трохи розвинути цю тему в контексті революційних подій.

Восени 2011 року геніальний український письменник Юрій Винничук оприлюднив один зі своїх найрадикальніших поетичних творів, що називався «Убий підараса». Вірш спричинив шквал емоцій у пресі, викликавши цілком прогнозовану реакцію провладних товаришів. На пана Винничука подали до суду, до дому почали учащати міліціянти з якимись повістками, ну, і таке інше. Ясна річ, що пан Юрій у своєму творі аж ніяк не збирався наїжджати на гей-спільноту і вживав слово «підарас» у контексті тої кричалки, яку використовували фанати київського «Динамо» на матчах із «Шахтарем».

«Спасібо житєлям Донбаса за прєзідєнта підараса».

Бо «підарас», то ж не в прямому сенсі «підарас», тобто «гей», тобто член ЛГБТ-спільноти, то – погана людина, дебіл, козел, довбойоб. От я, зокрема, почув слово «підарас» років так у шість, коли ми з бабусею і батьками переселилися з Подолу на Мінський масив, і нічого окрім синоніміки типу «дурень», «бовдур», «опецьок» ніхто з дітей в це слово не вкладав. І тільки років у дванадцять я дізнався про справжній зміст цього терміна: «це коли дядя дядю в жопу», – отак крадькома пояснили мені більш обізнані однолітки.

Для того, щоб повною мірою зрозуміти про що йдеться, дозволю собі нагадати першоджерело.

Настала пора, коли кожен із нас

Постав перед вибором часу:

До влади прийшли бандюки й брехуни,

Наперсточники й свинопаси.

Здолали державу і склали до ніг,

П’ючи нашу кров, як вампіри,

А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,

Веде нас до прірви.

Бандитом він був і бандитом зоставсь,

Тепер уже вищого класу.

Бо вже не шапки, а мільйони краде —

Убий підараса.