Розділ «Відділення друге «Сувора українізація»»

– Потрапив у дим, відкрив забрало, щоб продихатись, а вони йому прямо в обличчя поцілили.

За сніговою барикадою метрів тридцять суцільної ковзанки. Чорна крига усіяна уламками бруківки, стріляних гільз, шматків паркану, бочок, металевих труб і ще казна-чого… Ми біжимо до Миті, що лежить якраз посередині між вогняною стіною і барикадою. Руки розкидані в сторони. Обличчя залите кров’ю. На місці правого ока суцільне криваве місиво. Тягнемо, тягнемо…

Тридцять метрів до рятівного отвору барикади видаються вічністю. Ейнштейнова теорія відносності діє! Час трансформується і згущується до стану плазми. Вогняна стіна, за яку падають світло-шумові гранати. Вибух і глухота. Спалахи салютів. Якісь роззявлені роти, перекошені обличчя, їдке повітря. Рятівний отвір у барикаді такий далекий і майже недосяжний. Митина рука, безживна, чорна і обпечена, метляється у мене перед очима. «Аби не в голову, аби не в голову!» – скаче від скроні до скроні думка, бо ми втрьох без шоломів. Нарешті рятівний отвір. До нас підлітають медики:

– Що з ним?!

– Гумова куля в око!

– Живий?

– Так. Дихає…

– Швидше на Європейську! Там чергують «швидкі»!

Митине око врятувати не вдалося. Відтепер він принципово носить чорну пов’язку і відмовляється від скляного протезу.

– А пам’ятаєте, який прикольний банер тоді висів на Груші, – коли вип’є, все одно любить згадувати той день. – 2014 рік. Аквапарк. Завітайте, БУДЕ ВЕСЕЛО!

Орест Лютий продовжує свій виступ:

– Прем’єра цієї пісні відбулася на Покрову 14 жовтня 2013 року. Революцією тоді й не пахло. Ми представили її на концерті, присвяченому 71-й річниці створення УПА, що відбувався на Михайлівській площі й проходив під патронатом всеукраїнського об’єднання «Свобода».

Після концерту до нас підходила купа народу і питала: «Вам не страшно співати таких пісень?» Якщо хтось вам скаже, що нам тоді було не страшно, не вірте. Страшно завжди, коли ти робиш щось, що виходить за усталені рамки людського сприйняття або так званої «пристойності».

Проте людина тим і відрізняється від тварини, що коли тварині страшно, вона просто тікає, а людина, долаючи страх, може вчиняти дива, навіть йти на кулі з дерев’яним щитом, як то робили герої Небесної сотні.

Ми завжди заявляли, що наш проект – не для мас, але для пасіонарних особистостей. Це не попса, не рок і не бардівська пісня. Це не розважальний жанр. Наші пісні – це пісні воєнного часу. От закінчиться війна, і ми заспіваємо про любов. Можливо, навіть дуетом з Віталіком Козловським (сміх у залі).

Але наше завдання – готувати і гартувати народ для боротьби. Бити словом по тій наволочі, яка окупувала нашу землю. Однією з потворних форм ментального буття в українському етносі є так зване малоросійство. Адже хто такий малорос? Зокрема я, як професор антропології, даю йому наступне коротке визначення. Малорос – це істота українського походження, що свідомо сповідує цінності так званого Руського міра, Третього Ріма, Панслов’янської єдності та Євразійської спільноти й знаходиться в ментальній, моральній та матеріальній залежності від комуно-фашистської імперської Росії. Іноземний агент впливу, інколи кончений довбойоб, негарна людина (гомеричний сміх у залі).

Погодьтеся, таких малоросів у нас і тепер повно, не кажучи про часи, коли вони займали більшість місць у парламенті та крісел у Кабінеті Міністрів. Усій п’ятій колоні, усім кремлівським блядям, усім імперським засранцям присвячується українізований хіт на мотив пісні Газманова «Гаспада офіцери».

Гаспада малороси, по натягнутих нервах

Українська держава, як наждачка, шкребе.

Хто стояв на Майданах, хто у тюрмах відсидів,