Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Дика енергія, — він мене не слухає, — єдине пальне для людей. Єдине справжнє пальне. Жучки ці, дилери, нею не гендлюють.

Я зніяковіло кручу в руках барабан. Зображення вовка перевертається.

— Бідолашні синтетики живуть на подачках, — тихо каже Римус. — Вони не здатні самі себе підзарядити. Але дике серце народжує дику енергію. Я сподівався, твоє також.

— Я синтетик, — кажу з гіркотою. — Мені ще поталанило, що вони, ці дикі, вчасно впізнали твій барабан.

— Це не мій барабан, — каже він недбало. — Ти синтетик… Як це сумно.

— Але чому?

Він скрушно хитає головою:

— Не питай… Якщо ти синтетик, краще не мороч собі голови. Іди… скоро енергетична година.

Я підводжуся з тамтама, на якому сиділа весь цей час, і плентаюся до виходу. Не озираючись. Не прощаючись. Беруся за ручку дверей…

— Зажди!

Слово звучить, як удар барабана. Я озираюся.

— Послухай, — каже Римус. — А може, це вони помилились? Вони, а не я? До них так довго не піднімалися нові дикі, що вони забули, як виглядають новачки!

— Удруге я до них не піду.

Римус потирає долоні:

— Послухай… Є лише один спосіб перевірити, дика ти чи синтетик. І не треба до них іти, треба тільки… — У нього дивно блищать очі.

Він чекає від мене цього запитання, ну що ж, я запитаюся.

— Який спосіб?

Він розповідає.

— Ні, — кажу швидко. — Я знаю, як від цього подихають. Бачила. На собі випробовувати не хочу.

Римус опускає плечі.