Розділ «Перше наближення»

Передпокій виявився не дуже великим. Праворуч від Макса притулилося до стіни стареньке трюмо, в кутку стояла така сама древня пральна машина. Ліворуч — вішак для одягу.

Погляд Глода зачепився за щось незвичне, навіть несподіване. Але перш ніж він устиг зрозуміти, що саме збентежило його, Людмила нарешті промовила:

— Та проходьте вже, проходьте, і правда, чого стовбичите в дверях.

— Крім вас, у хаті є ще хтось?

— Чому вас це цікавить?

— Бо присутність сторонніх небажана. Розмова стосується лише вас, ну, і почасти вашої матері.

— Можете перевірити, — Людмила відступила від дверей, даючи зрозуміти — прохід вільний.

— У вас взуття знімають?

— Просто витріть ноги, — дозволила Галина Петрівна. — І не треба так кричати, тут глухих нема.

Дивно.

Чи Глодові здалося, чи хазяйка говорила зараз не так голосно, як на веранді. Сам він і далі підвищував голос, вважаючи її глухуватою. Пояснення знайшлося відразу. Не в хазяйці справа — хоча випито три пляшки пива, в голові ще й досі шумить, шум віддає у вуха, ось вам і побічні ефекти: це він, Глод, не зовсім дочуває. Нічого, з досвіду він знав — після обіду, навіть ближче до вечора, все це минеться.

— Будете хату обшукувати? — у запитанні Людмили чувся виклик.

— У мене ордера нема, — миролюбно промовив Максим. — І не треба мені вашу хату обшукувати, взагалі не для цього прийшов. Давайте краще на кухню пройдемо, а то натопчу вам, надворі таке робиться — наче не весна.

Він уже визначив, де кухня, і пройшов туди, на ходу розстібаючи куртку. Галина Петрівна посунула за ним і, коли опер, не чекаючи особливого запрошення, вмостився на ослінчику, нависла над ним горою.

— Не треба нам тут погодою зуби заговорювати. І доброго дядю тут грати. Давайте, в чому там справа, що цей виродок ще для нас придумав.

— Присядьте, Людо, — майже по-хазяйськи, наче в своєму робочому кабінеті, запросив Глод. Молода жінка сіла на стілець у кутку, сперлася на спинку, схрестила руки на грудях, закинула одну обтягнуту чорними лосинами ногу на іншу. — І ви теж, — звернувся до Галини Петрівни, але хазяйка демонстративно залишилася стояти. — Як хочете. Коротше, розмова у нас поки що без протоколу. Бо, скажу вам чесно, ваш колишній родич підкинув нам зайвого геморою.

— Він сам як геморой, — Людмила презирливо скривила губи.

— Вам, звичайно, краще знати. Нам Володимир, гм, Миколайович так само не дуже сподобався як людина. Але як громадянин він цілком має право написати заяву. Ми мусимо відреагувати, а в нас крадіжки, бандитизм і зґвалтування, ще з вашою справою возитися. Може, ви якось між собою розберетеся?

Щось не так. Щось тут не так.

Внутрішній голос узявся нізвідки, наче прокинувся й тепер відволікав Глода від роботи. Йому швидше хотілося провести формальну розмову з жінками, повернутися в управління, доповісти Калиті — ніяким Баглаєм у тій адресі не пахне. Однак нагляд за Людмилою Свиридюк установити треба, взяти її в конкретну розробку. За умови, якщо Рожнов, переможець постійно діючого конкурсу ідіотів, нічого не наплутав. Та внутрішній голос не давав спокою, нагадуючи оперові — він не помічає чогось важливого, що лежить просто на поверхні.