Розділ «Перше наближення»

— Вона, повторюю, нічого ніде не вкрала, тим більше — не вбила нікого.

— Я знаю. Людою не може цікавитися міліція.

— Тим не менше, — Глод розвів руками. — Вона вдома?

— Хто вам сказав, що Люда живе тут?

— Адресу дав такий собі Манько Володимир… Миколайович. Знаєте такого?

Обличчя жінки стало ще суворішим, навіть гнівним.

— Чого йому ще треба від нас? Прогнала його Люська — і слава Богу! Він ніколи людиною не був, казала я їй, та хіба молоде послухає! Потім до мамки прибігла, тепер уже сама грамотна стала. Навіть прізвище назад зміняла на дівоче.

— Отже, ви його знаєте? — перепитав Глод.

— Віки б його не знати! Зятьок колишній, падлюка.

— Щось подібне він і про вашу доньку каже.

— Хай ще раз скаже — язика вирву й собаці викину.

— Та він не просто сказав — написав офіційну заяву. Ось розбираємося. Мені б із донькою вашою годилося перебалакати. Телефону у вас немає, де вона прописана — невідомо, Манько каже — з матір’ю живе. Крім вас, удома є хтось іще?

— Заяву? — Галина Петрівна навіть зняла окуляри, протерла їх полою халата, знову начепила не перенісся. — Чого він хоче?

— Вибачте, але про такі речі не хотілося б отак, на веранді. Не літо, весна, бачте, а сніг який валить. Розмова в нас не на три хвилини…

Хазяйка мовчки розчахнула двері, мовчазним жестом запросила Глода пройти і крикнула, невідомо до кого звертаючись:

— Люсю! Люсю, тут знову твій придурок воду каламутить.

З кімнати назустріч Максимові вийшла молода жінка, про існування якої він ще вранці й не здогадувався, а на цю хвилину не знав про неї, здається, лише найінтимніших подробиць. Скажімо, розміру бюсту, об’єму стегон, кольору білизни та улюбленої фірми-виробника губної помади. Хоча Глод цілком припускав, що її колишній чоловік так само не знав усього цього. Якби Вову Манька попросили, наприклад, дати докладний словесний портрет людини, з якою спав у одному ліжку два з половиною роки, він навряд чи впорався б із цим завданням. Зовнішність Люди Свиридюк виявилася звичайнісінькою, в натовпі вона б нічим особливим не привернула уваги. Можливо, такий висновок Глод зробив, бо не встиг іще як слід роздивитися її через брак світла в передпокої. Опера взагалі дратували погано освітлені приміщення. Навіть більше, зовсім недавно він зробив для себе відкриття: виявляється, він, капітан міліції, не дуже добре почувається в темряві. Ні, він не боїться її. Просто при світлі завжди можна бачити небезпеку. Або переконатися, що нічого нікому не загрожує. Про небезпеку Глод думав досить часто, і вважав — це для його роботи цілком нормально.

Тому він механічно простягнув руку до стіни, намацуючи вимикач.

— Можна світло ввімкнути? Бо якось так не зовсім зручно балакати.

— Пройдіть до кімнати, — Галина Петрівна саме зачиняла за Глодом двері. Та пальці вже намацали вимикача, натиснули на нього. Передпокій перестав бути темним, Максим машинально глянув довкола себе. Кожен, хто потрапляє кудись уперше, мимоволі роздивляється, як тут живуть.