— Йому все відомо. Але він, на жаль, навіть говорити про це не хоче.
— Ну, що ж… Такі речі кожен вирішує сам для себе. Передайте йому, що я вибачаюсь.
— Він про ваш виступ нічого не знає.
— Хіба ви йому не казали?
— А навіщо?..
— Гм-м… Може, й так. Але ж ні, зовсім не так!.. Якщо він не знає, то сам я знаю. Мушу вибачитись. Інакше совість замучить.
— Тоді ви самі з ним і поговоріть.
Сидоров з хвилину помовчав.
— Гаразд. Покличте Стріху.
Не встиг я висловити Сидорову наші співчуття й добрі побажання на вельми недобру дорогу, як у двері затарабанили.
— Відійдіть від нужника. Він не для мітингів призначений. Ви що — теж у критку захотіли?..
Я опустив віко на отвір і повернувся на нари. Стиха, майже пошепки, розповів Якову все, що почув від Сидорова.
— Шкода, що я не встиг з ним поговорити, — зауважив Яків. — Даремно він переймається. Недовіра — це неминуче. Гадаєте, серед оунівців такого не було?.. До цього треба ставитися без нервів. Кажуть, пуд солі треба з’їсти.
— Він розуміє, що я тобі передам його слова. Отже, гадаю, конфлікт вичерпано.
— Ніякого конфлікту не бачу.
Я вже кілька разів натякав Якову: пора завершити розповідь про те, як він потрапив до бандерівців. Доля дивовижно переплутує наші передбачення й наміри. Хіба я колись міг припустити, що вже у віці пенсійному так неждано зустрінуся з другом дитинства за колючим дротом? І тим паче не повірив би, що моє ставлення до бандерівців буде таким, яким воно сьогодні стало.
Гм-м… А яким воно стало?..
На це запитання я поки що відповісти не міг. Зате добре знав, що Яків і Михайло — щирі мої друзі, це безсумнівно. Навіть більше — брати!
4Я вже казав, Андрію: саме тоді, коли я збирався втретє поїхати до Марії… Звичайно, я був певен, що ми узаконимо наш шлюб… Саме тоді почалась війна. У військкоматі я значився обмежено придатним до військової служби. Отож потрапив до полкового обозу. А відтак разом з кіньми опинився в полоні.
Німці до нас, обозників, ставилися трохи інакше, ніж до стройовиків. До концтабору не погнали, хоч тримали, звісно, під вартою. Це вночі. А вдень придавали фуражирам та комендантській обслузі. Словом, утекти було не вельми важко. І я втік…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У череві дракона» автора Руденко М.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У череві дракона Роман“ на сторінці 35. Приємного читання.