Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Але пророчиця тим часом сигналізує своєму покровителю: втрутився якийсь ідіот зі шрамом на обличчі.

Демон починає про всяк випадок зачищати кінці, знешкодивши Галину Коваленко з її коханцем Позняковим, заодно фізично прибравши Олесю та спробувавши ліквідувати Горілого, аби під ногами не крутився.

Ось тільки, зауважив Сергій, викладаючи всю можливу схему Вольдемарові, нікуди не вписується стукач Голова. Припускаючи, що той зник не без участі Демона, і точно знаючи про пряму причетність Демона до його вбивства, а також усвідомлюючи: Демон нічого не робить дарма — він підтирає за собою всі сліди, доводиться робити висновок: якимось чином клаповухий нікчемний стукач Діма Голова теж уписаний в цю диявольську схему. Він теж свідок, якого треба прибрати.

Свідок чого?

Перше запитання, на якому Горілий загруз. А Вольдемар, зрозумівши це, лишив на столі в кухні пакет харчів, нагадав — вода в крані, і залишив «гостя» до пізнього вечора самого — вигрузати зі своїх думок.

Під вечір прийшов розказати про те, що Горілого оголосили в розшук.

Воля який час дивився навіть не на нього, а, здається, крізь нього, у вікно, за яким виднілася промислова зона, тоді зняв лівою рукою окуляри, хукнув на скло, витер хусточкою, глянув на світло, склав і сховав у кишеню замшевого піджака.

— Не менжуйся, начальнику, — сказав він нарешті. — Подумай добре. Той, кого ти так сміливо обізвав демоном, дарма ж нічого не робить, правильно?

— Поки не робив, — погодився Сергій.

— Значить, Діму Голову теж завалив недарма. І підкинув його в ту хату замість баби-відьми теж недарма. Значить, воруши мозком: що ще не так? Коли Діма в усе це вліз?

— Ну… Він же Бородулю здав… — знову повторив Горілий. — Я цього діяча не знаю, але тобі на слові вірю. Коли ти кажеш — темний, значить, так і є. Як він міг знати, де заліг хлопець із банківської служби безпеки? Не могли вони перетнутися, різними вулицями ходили — теж твої слова.

— Мої, — кивнув Воля. — Давай, думай далі. Глибше копай, глибше, поки що в очевидному риєшся, начальнику.

— Це очевидне, Вольдемаре, таким очевидним не було, — розумний вигляд і менторський тон співрозмовника починали дратувати і далі голодного Сергія: хоч Воля і привіз якоїсь там ковбаси з хлібом, гість не встиг поїсти, заскочений новинами і захопившись розмовою, — їсти ж ковбасу при Волі чомусь не хотілося. — До цього, як ти кажеш, очевидного ми дійшли методом проб і помилок.

— Ви — це ти з Пашею Нікітиним? Ти висунув версію, а він погодився — це за ним, типу, ганяються?

Спершу ладен заперечити, Горілий раптом завмер із розтуленим ротом. Справді, під таким кутом він ситуацію ще не розглядав. Ні, в тому, що протистоїть справжньому Демону, він сумнівів не мав. Проте тільки в цю мить до Сергія дійшло: а Воля не такий уже й неправий. Хата в Шаповалівці повинна була стати місцем смерті для Олесі, як показав час, для Діми Голови — і для нього, Сергія Горілого. Та всі ці смерті насправді жодним чином не створювали додаткових проблем для банкіра Нікітина.

Тепер він, звісно, їх має. Бо Демон, хай хто він там є, точно не міг передбачити ініціативи Гени Корсака. Покараної ініціативи, до речі, та все одно — навряд чи вбивця знав, що на ймовірну зустріч із пророчицею прийдуть двоє, один із них — працівник служби економічної безпеки банку. Те, чого не знаєш, неможливо брати в розрахунок.

— Гаразд, — промовив Сергій обережно, ніби боячись сполохати думку, яка може щомиті зірватися і полетіти, мов метелик із квітки — від різкого руху натураліста з сачком. — Голова здав Шполі схованку Бородулі. Сам він, за твоїми словами, дізнатися про неї не міг. Виходить… — голос Горілого зазвучав зовсім напружено, — йому підказали… Могли підказати… Ні, таки підказали, без «могли»!

— Розумний, коли захочеш, — Воля підвівся з табуретки, яку сам же приніс із кухні. — Далі давай. Я вже прикинув член до носа, дещо запідозрив. Хочу тепер, аби ти до цього ж самого дійшов. Уже тепліше, начальнику, вперед, вперед!

Горілий знову загруз, але осяяння спалахнуло раптово, саме собою, ніби так і мало статися. Господи, це ж треба було так глибоко копати, аби побачити: те, що хочеш викопати, на поверхні лежить, тільки трошки збоку.

— Голова отримав підказку для того, аби передати її Андрюсі Шполі, — промовляючи це, Сергій уже ні на секунду не сумнівався в своїй правоті. — Той, хто йому підказав, знав, кому «барабанить» Діма. В нашій системі витік такої інформації малоймовірний. Значить, хтось сторонній…