Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— Довго говорити не можу, — попередив відразу, точно вгадавши, з ким говорить. — Хочеш подробиць — набери пізніше.

— А двома словами?

— Є твоя відьма у вашій базі даних. Аферистка, притягувалася за шахрайство, серед іншого працювала також під народну цілительку, ворожку, таке все. Давай, я звільнюся за пару годин.

Банкір закінчив розмову сам, і Горілий навіть пожалів його: марну роботу проробив, лише дурно гроші витратив і контакти задіяв.

— Що? — поцікавився Воля.

— Пізніше просив набрати. За пару годин.

— Ну, і ми тоді зайдемо. Ти вивчай, потім резюме зробиш. Поговоримо, коротше. Працюй, начальнику.

Вони вийшли, знову залишивши пакетик із харчами.

Але не вони зараз захопили увагу Горілого: ключі від квартири теж лишилися тут, валялися на ліжковому покривалі, велетень ніби між іншим сам їх туди кинув.

Так.

Відразу дати драла — чи… Але ж Воля не дурний, міг лишити ключі не просто так. Вчора замкнув, мов у сейфі, сьогодні день відчинених дверей. На вошивість перевіряє… Сидять там десь біля виходу. Чекають, коли він вийде… вибіжить…

Треба заспокоїтися. Зібратися. Зосередитися. Чимось зайняти себе. Взяти щось у руки. Хоча б цю теку.

Сергій узяв її, розгорнув.

Ключі звабливо лежали поруч.

Розділ 9

Демон

— Привіт, Серьожо. Довго бігати збираєшся?

У глибині душі Володимир Зарудний сподівався: це рано чи пізно станеться.

Тому не надто здивувався, коли йому під вечір на мобільний подзвонив Горілий. Щоправда, сталося це, коли підполковник повертався додому, засидівшись у своєму кабінеті, бо майже цілий день ходив по начальству, вислуховував доводи, сам намагався щось довести, здебільшого без особливого успіху. Як водиться, причетність керівництва комерційного банку «Слобода» до двох убивств не викликала сумнівів. До кінця дня всі керівні особи вже без жодних докорів сумління впевнено додавали до цієї фрази «щонайменше»: щонайменше двох убивств.

І, підозрював Зарудний, вже скоро справа не підлягатиме конотопській міліції та міській прокуратурі. Варто було будь-якому банківському керівнику вступити хоча б у невеличку грязюку і невчасно витерти ноги — все, грязюка негайно перетворювалася на болото, трясовина починала засмоктувати, і як тут не згадати приказку: ускочив по самі вуха. Ну, а «нагинати» й розкручувати фінансистів — справа, яку високе керівництво нікому не віддасть.