Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— А той, із банку?

— Постріл у груди. Точно в серце, помер на місці. Неабиякий стрілець був той, хто це зробив. Але ж бачите — на ритуал схоже.

— Який іще ритуал?

— А Бог його знає! Про всяк випадок нас уже попередили, аби ми не ляпали язиками. Бо гадом я буду, Володю, — вони були самі, тому Супрун відкинув «викання», — точно почнуть роздзвонювати про ритуальні убивства на Сумщині, до яких причетні банківські працівники! А ми — сопи в дві дірки й пояснюй, що тут не так.

— Гаразд, — Зарудний іще раз глянув на розкидані свічки. — Нікітина, як і обіцяв, беру на себе. Просто зараз, чого тягнути. А в мене проханнячко одне: будь-що спливе про цього, — підполковник кивнув на вбитого чоловіка, — чи взагалі по відбитках пальців, підозрюваний з’явиться — тримайте мене в курсах, добро?

…Прохання старшого за званням товариша майор Супрун виконав іще до обіду. Бо відбитки пальців і невідомого вбитого, і другого, який залишив «пальчики» на дверних ручках, і взагалі добряче наслідив у хаті, встановити вдалося досить швидко. Обоє вже свого часу притягувалися до відповідальності. Вбитий — Мурзенко Дмитро Іванович на прізвисько Діма Голова, сидів за якісь дрібниці, тепер — утримувач притону, кілька останніх днів його в місті ніхто не бачив, навіть ходили чутки, що він із невідомої причини вирішив залягти на дно. А на місці скоєння злочину відбитки пальців залишив теж раніше судимий, колишній працівник міліції Горілий Сергій Васильович, якого, до речі, в місті бачили зовсім нещодавно, на похороні вбитого працівника карного розшуку Андрія Шполи.

За деякими даними, доповідав уже по обіді Зарудний керівництву, Діма Голова перебував на оперативному зв’язку в Шполи. Простіше кажучи, стукав оперу, «барабанив». Він же, так само за оперативними даними, виказав Шполі місце, де переховувався підозрюваний у вбивстві підприємця Коваленка.

Свідомо чи несвідомо, але послав його на смерть.

Тепер, говорив Зарудний, нові обставини відкриваються. Раніше він не звернув уваги на останній дзвінок у переліку вхідних на мобільному телефоні Бородулі. А там був номер телефону-автомата.

Тоді якось не до того було, Бородуля ж застрелений під час збройного опору міліції, чого вже там перевіряти, роздруківку вхідних дзвінків узяли так, для проформи, бо порядок такий. Нині ж усе інакший вигляд має, пояснив Зарудний.

Автомат установили. Він недалеко від будинку, де мешкав і утримував свій кишеньковий притон Дмитро Мурзенко, він же — Діма Голова. Довести це тепер неможливо, тільки непевний типчик той Голова. Міг і вашим, і нашим. Спочатку «своєму» оперу втікача здати, а потім того втікача попередити: тікай, братан.

Ось чим можна пояснити таку поквапну втечу Бородулі з квартири, де він ховався. Ось чому, побачивши Шполу, стріляти почав — уже накрутили. Ланцюг випадковостей, до якого додалися дві нові ланки: банкір Нікітин зі своєю економічною безпекою та колишній опер Горілий, у якого вбили друга, Андрія Шполу. Як тепер з мінімальною погрішністю можна припустити — вбили саме за прямої причетності хитрого й підступного стукача Діми Голови.

Для чого його шукали люди Нікітина — треба з’ясувати. А для чого його шукав Горілий — ясно, підбив наостанок підсумок Володимир Зарудний. Тут-таки розтовкмачив: просив же Зарудний Сергія заспокоїтися, навіть — чого вже там! — обіцяв із роботою допомогти, є такі можливості, він же класним опером був, та й свій усе ж таки, не лишати ж без допомоги… Проте погодився з керівництвом: слід оголошувати Сергія Горілого в розшук.

Під кінець дня Павло Нікітин уперше в житті зрозумів, як воно — коли справді, без зайвих красивих слів і позерства, хочеться лягти і померти. Відразу, без мук, швидко і мовчки. Щоправда, перед цим треба заповіт скласти, тут практичний склад розуму таки взяв гору над емоціями. Перш ніж помирати, слід владнати свої ділові справи та залагодити фінансові, бо дружина лишиться, синові тринадцять років, вони ж не винні, що їхнього чоловіка й батька звів у могилу невідомий Демон — от уже причепилося! — а перший великий цвях у його майбутню труну забив цей ідіот Горілий.

Треба ж було з таким зв’язатися!

Хоча Нікітин не міг чітко сформулювати своїх претензій до найнятого ним колишнього опера. Всі ці кілька днів той діяв абсолютно правильно, грамотно, свою зарплату чесно відробляв, навіть суттєво просунувся вперед: це ж він допоміг скласти докупи всі розрізнені шматочки мозаїки, з чого стало ясно — невідомий ворог таки дійсно копає під банкіра, причому здалеку заходить, і хитрющий, скотина. Таки демон, інакше не назвеш.

Звісно, ні про якого Демона банкір Зарудному в розмові без протоколу не згадав. Як не обмовився жодним словом про історію з пророчицею, бо це надавало всьому, що відбувалося, зовсім уже ідіотського забарвлення. Нікітин навіть сам до кінця не знав, вірить він у пророцтва невідомої жінки чи ні. Напарник убитого Корсака, Анатолій, запевняє, що бачив її. Тільки ж бачив він не пророчицю, а звичайну, за його словами, жіночку, навіть, на його думку, трошки побиту життям. Здібностей цієї жінки Анатолій не знав. Він, як з’ясувалося, взагалі не свідок: сидів у машині, поки в хаті стріляти не почали, тоді довіз брудного Горілого до квартири, нічого не запитав, крім того, що з Геннадієм Корсаком трапилось. А тоді якось прошляпив, коли Горілий забрався геть.

Правда, себе Нікітину під час бесіди з Зарудним теж було за що ненавидіти. Він справді знав від Анатолія про халепу, в яку вскочили Горілий із Корсаком. Тільки заборонив дзвонити в міліцію. Рано чи пізно мертві тіла самі знайдуться, і краще хай так, ніж необхідність відповідати: «Звідки ви, пане Нікітин, знаєте про вбивство? Для чого туди поїхав ваш працівник? Чому не повідомили органи? Хто вам дозволив вести власне розслідування? Та ще й залучати до цього недавно звільненого з місць позбавлення волі колишнього працівника міліції, покараного, між іншим, за зловживання службовим становищем?» Власна легкодухість у результаті вдарила по ньому ж бумерангом тих самих проблем, тільки тепер — виведених у квадраті.

Не попхайся Гена Корсак за Горілим, усе було б добре. І для самого Геннадія, і для Нікітина, і для справи. Бо про справу, власне, ніхто б не дізнався. А так… для чого хлопчисько попер у ту хату?

Ще одна нестиковка: за словами Анатолія, повезли вони Горілого на зустріч із тією, чорти б її забрали, пророчицею, а Зарудний каже: крім Корсака, там іще якогось дрібного кримінальника застрелили. Жодної згадки про мертву жінку.