Досить бути провінцією

- йапп ууоііієп $іе тії іЬгеп 1_еЬеп гізкіегеп, ит сіієбєп РеЬІег \л/іесІег§иІ2итасНеп?31 - здивувався

Гериог; він махнув рукою п'ятьом своїм охоронцям, які, скочивши зі своїх місиь, оточили їх тісним напівкільием, і вони опустили націлені на Василя пістолети.

- ОЬпе РІеіВ кеіпеп РгеІ5. АЬег \л/\т ЬаЬеп кеіпе 2еі1. Ег \л/ігсІ іНпеп аІІе$ еггаНІеп32, - Вася ткнув пальцем у Гаубера, який ше досі стояв коло вхідного люка, і ше ближче, під самий ніс Герцогові, підсунув папірця: - ВіКе!

- Іп сііезет РаІІ кбппіе сіег Ргєіб ти НосН зеіп33, -невдоволено пробурмотів Гериог, підписуючи автограф.

- Аух іх біте34, - навчена Васею, до Герцога услід за ним підступила Оксана.

-АисЬ 5іе, 5ЄІЬ$іуєг$ШпсііісИ35, -мовив Герцог, із посмішкою підписуючи їй книжку.

- Аиї \Л/іес1ег5еЬеп. Оапке!36 - разом вигукнули Вася з Оксаною і, не гаючи часу, як їх і просив перед тим Гаубер, попрямували до вхідного люка.

- От і все, - промовив Вася, затримавшись коло входу і простягнувши Гауберові на прошання руку.

- Ну шо ви, - уїдливо-іронічним тоном відказав Гаубер, міцно потискаючи Василеві руку. - Все ше тільки починається.

Обличчя німия аж сяяло від задоволення. Старанно намагаючись впіймати погляд Оксани (яка чомусь не менш старанно намагалася його від нього заховати), Гаубер опустив руку в кишеню піджака і ше раз намацав там заповітний листочок із адресою та телефоном Оксани. Так, саме такою була иіна, яку вона, за мовчазною згодою Василя, заплатила Гауберові за організацію зустрічі із главою Німецької держави.

Біля трапу літака наших героїв уже очікував пан Іван, який поквапився одразу ж прибрати їх геть з очей очманілих від здивування українських посадовців. Ще, як вони їхали до аеропорту, пан Іван, який у штики сприйняв ініціативу Гаубера (продиктовану, звичайно ж, суто амурними міркуваннями), заприсягнувся усіма святими не допустити експерименту з автографами, принаймні на шкірі українського Президента.

Тим часом люк літака закрився, а Гаубер зручно вмостився поруч із Гериогом на сидіння, завбачливо звільнене перед тим Пунктом. Тут, однак, з його обличчя зникла радісна усмішка, і воно набуло виразу похмурої серйозності. Звичайно ж, він розумів, шо без добрячого прочухана цього разу не минеться. Так воно, власне, і сталося.

- Гаубере, - докірливо почав Герцог, - ви сьогодні сильно впали в моїх очах. Де ваша пунктуальність?

Гаубер кинув нишком погляд на Пункта, який сидів біля ілюмінатора з іншого боку літака, вткнувшись у газету. Лише якась особлива ледь помітна напруга в кожній рисочці його обличчя та нерухомі очі виказували ту величезну зацікавленість, яку він виявляв до їх розмови.

- Вибачте, пане Президенте, - відповів нарешті Гаубер, - але я мав сьогодні прикрий інцидент.

-Спричинений новими українськими духами, шо ви їх віднедавна вподобали собі у Львові? - Герцог поморшив носом на запах перегару, яким ше досі несло віл Гаубера. - Подивіться на себе в дзеркало. Шо у вас під оком, га?

Гаубер почервонів, мов буряк, і опустив додолу очі. Дзеркала, власне кажучи, не було потрібно. Він уже і так був поінформований про хуліганський синяк, шо виступив у нього під оком, - мовчазне свідчення того героїзму, шо він його виявив, захишаючи честь прекрасної української Єлени.

- Я маю намір дискваліфікувати вас зі своєї наступної поїздки до України, - заявив далі Герцог.

- Перебування тут занадто згубно позначається на вашому здоров'ї, як фізичному, так і моральному.

Гаубер випростав голову і, старанно маскуючи у своєму голосі іронію, мовив, ледь приховуючи посмішку: