Досить бути провінцією

иур йому, тому Пунктові, та пек з його цифрами. Невже він думає, шо ше не зовсім остогид шефові під час відвідин садиби Грушевського і ланчу в "Колибі".

- Пункте, я вас прошу, дайте мені нарешті спокій, - мученицьким голосом застогнав Герцог. -Ло чого мені зараз український ВНП? Ви мені краше скажіть, де наш друг Гаубер...

Пункт слухняно припинив читати газету. Неквапливо згорнувши її, він зняв окуляри і, так само поволі склавши їх, поклав у футляр. І, лише заховавши все це причандалля в кейсі, вирік у відповідь на останню фразу шефа:

- Пане Президенте, дозвольте мені висловити своє глибоке незадоволення стилем роботи шановного пана Гаубера.

- Дозволяю, - холодно відказав Гериог.

Украй розгублений такою несподіваною відповіддю, Пункт на деякий час замовк, а потім, повільно підбираючи слова, мовив:

- Я вважаю поведінку пана Гаубера несумісною із тим рівнем відповідальності, якої вимагає посада, шо він має честь її обіймати.

- І шо ви пропонуєте замість цього?

- Те, шо й раніше, - компетентність і професіоналізм, - Пункт дістав з нагрудної кишені блокнота і, гортаючи його сторінка за сторінкою, забурмотів упівголоса:

- Ось яких помилок припустився шановний пан Гаубер, перекладаючи учора рапорт професора Отковича в приміщенні Національного музею. На місці слова "руський" було чотири рази вжито слово "рутенський", на місці слова "візантійський" чотири рази...

Герцог важко зітхнув. Пункт був сухий, як тріска, та причепливий, мов п'явка; при спілкуванні з ним у горлі з'являвся клубок страшної нудоти, а в грудях палила нестерпна печія. Більшу частину часу він тільки те й робив, шо нотував шось у своєму блокноті, такому самому охайному, маленькому й непоказному, як і він сам. Скільки раз вже його питали, шо то за папарацці такий весь час нишпорить коло нього із записничком. А він із посмішкою, знизуючи плечима, відповідав, шо то найревніший з усіх працівників його апарату Ральф Пункт. Звичайно Пунктові дивацтва лише звеселяли Герцога, та зараз йому дуже швидко набридло слухати звіт про помилки Гаубера, відсутність якого дедалі більше його турбувала.

- Послухайте, Пункте, - мовив він категоричним тоном, - вибачте мені, звичайно, за те, шо змушений перервати ваші викладки, але в мене з'явилося до вас нагальне прохання. Давайте ми з вами раз і назавжди закриємо ию тему. Всієї вашої компетентності та професіоналізму, навіть помножених на ваші стенографічні здібності, не вистачить, шоб дати собі раду із усім об'ємом необхідної мені перекладацької роботи. А нікого крашого за Гаубера я не знайшов і, чесно кажучи, наміру шукати не маю.

І своєму наступникові я иього теж не рекомендуватиму. Я сподіваюсь, ви мене вірно зрозуміли?

-Так, пане Президенте, - Пункт слухняно закрив блокнот, сховав його в кишеню і, вималювавши на обличчі міну цілковитої байдужості, втупив очі у спинку сидіння поперед себе.

Тим часом Герцога дедалі більше огортала тривога за долю свого підлеглого. Те, шо Гаубер не з'явився у призначений час у готелі, у нього особливого занепокоєння не викликало. Зрештою, вони ж домовлялись: якшо Гаубер не встигатиме в готель, то хай одразу їде в аеропорт. Гериог так свято вірив у чесноти свого товмача (а серед них була і строга пунктуальність), шо лише в останні хвилини прошання наважився поділитися своїми тривогами із Президентом Кучмою. Той обіцяв ужити негайних заходів. Звичайно, він, Герцог, бажав би уникнути в цій пікантній справі зайвого розголосу. Однак навряд чи це тепер удасться. Всюдисуші журналісти одразу помітять відсутність харизматичного Гаубера у Варшаві, де була запланована його наступна зупинка. А чекати на нього він теж змоги не має, -це було б навіть смішно. В яке, однак, незручне становише його ставить Гаубер! Ну нічого. Хай там шо, аби йому повернули його перекладача, живого та здорового.

Із иією думкою Гериог уже збирався віддати вказівки пілотам, шоб вони остаточно приготували літак до відльоту. Та раптом до нього крізь відкритий люк долинули якісь крики та шум. Він виглянув у ілюмінатор і побачив, як червоною доріжкою на очах у иілого натовпу українських посадовиів, із першою особою в державі на чолі, біг, шодуху вимахуючи піднятими догори руками, Гаубер, власною персоною. Від нього не відставали хлопеиь і дівчина, яким невідомо яким чином удалося оминути невсипуші Аргусові очі українських спеислужбовиів

і потрапити на злітну смугу.

За лічені секунди уся ия дивна трійка вдерлася (інакше не назвеш) на борт літака німеиького Президента. Гаубер скромно зупинився коло входу, а хлопеиь з дівчиною відважно кинулися до крісла Гериога. Усе ие трапилося так швидко і несподівано, шо ніхто з присутніх не встиг ні перешкодити, ані хоч якось відреагувати на дії зухвалих нападників. На шастя глави Німеиької держави, вони, однак, не чинили нічого лихого:

- ІсН ЬаЬе §е$іегп §апг уег§е$5еп, 5іе ит еіп АиЮ§гатт ги ЬіНеп30, - почув Гериог звідкись вже знайомий голос.

У хлопиеві, який стояв перед ним, простягаючи йому клаптик засмальиьованого паперу, він упізнав свого вчорашнього співрозмовника коло Наиіо-нального музею.