Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Ах, я так улещена!

— Пепсі хочете?

— Так, хочу. Дякую. Давай на ти.

— Ага, давай.

Крижане пепсі… Як хороше…

— Може, все-таки познайомимося? Га?

— Адріана, — сказала Адора.

— Макс, — сказав Калінін.

Потім ми почали теревенити, й з’ясувалося, що він теж із Києва, вчиться в універі, де викладає мій татусь, і некволо говорить англійською.

Він провів мене до самого Гепардового тенту (здивовані погляди з-під приймача й піднята темна брова). Потім я побачила татусеву грізну тінь. Ну, ось і все…

Втику не було. Навіть більше того — він краєчком вуха почув, що ми балакаємо по-англійськи, й стримано похвалив мене.

А я зараз бачу тільки глянсову фотографію 10 на 12, зняту 22 червня 1995 року. Валентин погодився клацнути нас, Альхен, витягнутий із якоїсь чергової рослинної бесіди, не встиг зняти окуляри. Вибираючи позу, я потерлася плечем об його груди, щоб він обійняв мене.

«Що ж ти робиш..», — прошепотів він і стис мій стан так сильно, що я здригнулася.

Стояли й курили на веранді Старого Будинку.

Валентин застукав мене зі смердючою «Ватрою» (не «Примою»), поблажливо посміхнувся й простяг мені пачку «Філіпп Морріс»:

— Ніколи більше не кури цієї гидоти!

Так ми й стояли, розслаблено прихиляючись до різьбленого балкончика, — Мирося, Валентин і я.

Хтось із нас двох бовкнув сестрі про фотку. Запам’яталася репліка: «3 такими типами можна тільки фотографуватися». І ще: «Це дуже негарна людина. Я помітила, як він дивиться». Потім вони вже на два голоси додали, що я маленька й дурненька та нічого в житті не розумію. Якби я була хоч на грам п’яніша, то неодмінно гаркнула б: «Та облиште — це ж мій коханець!». Не знаю, які сили втримали мене. Може, нічна Ебра, яка стелилася духмяними хащами просто перед нами. Ці вогні… І вся, вся переді мною. Під цим верховіттям, можливо, знайшли притулок якісь двоє щасливчиків, і пахощі мигдалю вторять голосові їхніх почуттів.

А ці двоє… Вони за мене непокояться, але татусеві нічого не скажуть. Конфіденційність фотогріха гарантовано.

Tag Dreizehn