Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

Довелося йому відволіктись від улюбленого приймача:

— Наступного разу, коли ми будемо бачитися, ти, будь ласка, пострижи нігті на руках.

— О! — я тицьнула йому буквально під ніс свої чудові пальчики (хоч і з рештками фіолетового лаку на охайно підстрижених нігтях).

Він посміхнувся якоюсь подобою усмішки та зі значною часткою презирства продовжив:

— І на ногах теж. А ще прийми душ. Ти, хоч і рудувата, але повинна стежити за цим. У тебе ж є дезодорант?

— Ну, гаразд, — я сіла навпочіпки, поклала лікті на його бронзові стегна. Він відразу легенько сіпнувся, начебто хотів відсунутися, але не було куди.

— Я буду гарною дівчинкою, і все влаштуємо — вищий клас! Я ж і справді, як у Києві, вмію бути дуже навіть гарною…

Він виткав із усіх своїх сумнівних думок ще якусь подобу посмішки.

— А ти був катастрофічно правий із приводу сестриного чоловіка. Він дійсно козел, — драма перед Воронцовським палацом і тодішня образа були ще в силі.

— Ах, навіть так… — гордовиті брови перетворилися на розкішні лапки.

— Авжеж. А сьогодні ми так посварилися! Чого він від мене хоче?

— Чого й усі, — він нарешті глянув на мене, і я добровільно перемістилася на сусідній лежак. Запала тяжка пауза.

— А твоя сестра, між іншим, — виникла асоціація із таким Вовочкою Іллічем, який виголошує щось крилате на одному з суботників, — дуж-же й дуж-же сексуальна.

Я сиділа з роззявленим ротом.

— Я ось на ній пробував ян-ци, й результати… Сексуальність — дай, Боже, кожному… Вона просто тане.

«Танути» повинна була я. На біса тоді ця пантоміма з елементами стриптизу, щоразу, коли він на мене дивиться?

Уся компанія моїх знайомих дітей (Зінка, Руда, дві Маринки, Катька з Надькою і Жерар) кружляли навколо нас якоюсь божевільною каруселлю, верещали й налітали то на мене, то на Альхена.

Після ще однієї-двох безглуздих фраз і його мовчанки з натисканням на кнопки приймача, я сама, добровільно, пішла до татуся на пірс, де він саме готувався спостерігати за зануренням сонця в роздвоєний пік Ай-Петрі.

Сексуальна Мирослава з компанією на пляж не спустилися — втомились, видно, після пішої прогулянки. Весь час, який залишався до відходу, я ламала мізки з приводу цієї нісенітниці. Цирк! Сущий цирк. Вона просто тане…

Увечері відбувся похід на «Ластівку» — з чарівною сімейною парою, без татуся й дитини. Розмова якось сама по собі перемістилася на мого засмаглого друга. Я сказала, що цей є саме тим, чим насправді є. Потім передала їм дуже скорочений та цензурований зміст першої частини цієї оповіді, переконуючи себе, що зовсім не п’яна, та випите шампанське так і булькало цими… е-е-е, бульбашками (піднімаючи на словесну поверхню не зовсім обов’язкові деталі). Валентин слушно зауважив, що якби він був на місці обдуреного Гепарда («я прыйшов — тэбэ нэма, пидманула пидвэла») — наляпав би мені по дупі, а я, чомусь зраділа й заволала, що це неодмінно незабаром трапиться.