Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

Так залишився я в домі Мелхиседека, у будинку Левія на вулиці Мідного Стовпа.

Мелхиседек допоміг мені вступити до цеху лікарів Прославленого Міста. Цеховий голова ескулапів[72] Шимон, син Азарії, з поваги до сина Левія, прийшов на вулицю Мідного Стовпа, щоб екзаменувати мене. Його супроводжувало ще двоє лікарів – грек Діонісій та вірменин Анікат. З ранку до полуденної спеки три достойних цілителі вимучували мене запитаннями. Сивобородий Шимон під час цього допиту недовірливо хитав головою, зрештою сказав:

– Страшні часи! Необрізані дикуни лікують людей, смердючі варвари керують військом… Бідна Хазарія!

Але, отримавши по двадцять дирхемів, старші лікарі Ітхеля дали мені змогу здобути їхнє визнання у другій частині іспиту. Наступного дня слуги Шимона повели мене на вулицю Рожевого Колодязя, до тяжкохворого купця Калокіра, найзаможнішого з караванників грецької громади.

Калокір хворів на водянку, і хвороба його вже так глибоко в’їлася у старе тіло, що сам Гіппократ не в змозі був би принести йому полегшення. Щоб остаточно зганьбити мене, слуги Шимона зчинили страшенний галас, запевняючи родичів Калокіра, що приведений ними молодий склавин обов’язково вилікує купця, бо кращого знавця засобів від водянки в ойкумені не бачили з часів Вавилонського полону.[73] Завдяки цьому рейваху піввулиці збіглося дивитися на зцілення Калокіра. Щонайменше три десятки греків заглядали через паркан в обійстя.

Купця винесли на внутрішню терасу головної споруди, що виходила у розкішний гай. Неподалік від тераси викладеним кольоровим камінням руслом біг струмок із кришталево-прозорою водою. Роздуте хворобою тіло купця лежало на смугастій ковдрі, і вродлива наложниця прикладала до Калокірового чола шматок тканини, змочений холодною джерельною вологою.

Слуги Шимона стали віддалік, весело дивлячись на мої зусилля. А я тишком сміявся з них, згадуючи тих залитих водянкою киян, що їх підіймав з одра у виті Желянській старий чаклун Силеник.

Багато часу зайняли приготування: пошуки трави в гаю і чистої олії серед торгових скарбів купця. Звечоріло, і на терасу винесли смолоскипи, коли я почав намащувати тіло старого цілющою сумішшю. Тепер слуги Шимона підійшли ближче і навіть запитали, які трави я поклав до горщика з олією. У відповідь я попросив їх спіймати у гаю жовтого скорпіона для виготовлення нової суміші. Більше вони не наближалися до мене.

Опівночі я прошепотів над Калокіром одне з таємних заклять київських волхвів і наказав наложниці вилити на купця великий шкіряний міх джерельної води. Коли рідина обмила Калокірове тіло, я пішов досередини купцевого будинку, поїв і ліг спати.

На ранок смердюча вода з Калокірового тіла почала виходити в потрібній кількості. Я зрозумів: навряд чи це порятує купця, але певного враження було досягнуто. Шимон, син Азарії, та Діонісій прибігли до Калокірового будинку ще до того, як сонце досягло зеніту. Без особливого жалю я віддав їм «на допомогу бідним лікарям» сорок дирхемів, які щойно отримав від родичів хворого. Діонісій дивився на мене з ледве прихованою люттю, бо до того дня вулиця Рожевого Колодязя вважала кращим із лікарів Ітхеля саме цього череватого грека.

Шимон дав мені шматок пергаменту з благословенням лікарського цеху, і з цього часу я отримав дозвіл лікувати «в будинках, на вулицях і площах Ханбалика».

Мелхиседек віддав для моїх потреб велику кімнату у своєму будинку і дозволив зробити в паркані окремі двері, щоб хворі не заважали його роздумам, відвідуючи Ратбер-хемега.

На п’ятий тиждень мого життя в домі сина Левія Мелхиседекові від Зоровавеля із Саркелу принесли послання. Приніс його калічений воїн із відтятою рукою. Я зчистив нагноєння з неоковирного оцупка, що залишився від його правиці, і почув від нього саркельські новини.

Цитадель Білої Вежі витримала три штурми варягів і булгар. Сондоке-багатур підкупив одного з булгарських ватажків, і той забив хана Кубрата в день четвертого штурму. Ввечері того дня до Саркелу підійшли дві тисячі арсіїв, споряджені в похід за наказом Найвищої Ради. Сондоке та арсії вдарили по війську Сьєрна Хельґа з двох боків. Грецькі інженери з плаваючих вогнеметних машин спалили варязькі лейданґи на Бузані – кнаґи Хельґа були оточені під мурами Білої Вежі.

Три сотні найкращих воїв, що їх привів Хельґ від сірих скель Півночі, наклали життям тої ночі. Не в змозі дістати кнаґів мечами, хазари знищили їх грецьким вогнем. Кагана Сьєрна Хельґа серед мертвих не знайшли. Рабі Ісраель обіцяв тисячу дирхемів тому, хто схопить Танбіт-ханум та її дитину, але відьма немов розчинилася у бузанських степах.

Так розвіялась гордість Хельґа, кагана київського.[74] За словом пророка: «Прийде день Господа Саваофа на все горде і зарозуміле, та на все, що піднесене, – і буде воно упосліджене».[75]

Так колись знищить Єдиний гордість зарозумілих хазар, і не буде того, хто заплаче над руїнами Раш-Хазарі.[76] Сказав був Мелхиседек: «Імперії подібні до жінок кочовиків – моторні й звабливі в юності, смердючі й негарні опівдні життя свого».

Третину заробленого лікарською справою віддавав я у скарбницю Братства Шехіни і навчався у Мелхиседека мудрості. За два місячних цикли я опанував іудейську мову так, що вже читав Мішну[77] і законовчителів без допомоги. Грецькою я став читати вільно взимку, а навесні почав розбирати агарянське[78] письмо і придбав за три дирхеми паперовий список Корану.

Якось взимку, після свята Ханукки, коли цар Манасія повернувся з півдня, а північний вітер приніс вологий сніг у лантухах свинцевих хмар, Мелхиседек попросив мене купити на базарі солодкого вина. Один із клієнтів сина Левія, якому потрафило ворожіння на руці, подарував старому величезного ітильського сома. Коли Мелхиседек віддав сома Касі, щоб та засмажила рибину в глині, він згадав, що смажений сом найкраще сполучається в грішних глибинах людського тіла з солодким червоним вином.

Отже, маючи великий шкіряний міх, пішов я на північний базар Ханбалика, де мій родович-вихрестень Дмитрій торгував смачним вірменським вином, розводячи його водою не так нахабно, як торговці з грецьких та іудейських вулиць. Гордістю Дмитрія була величезна бочка, закріплена на кам’яних стовпчиках під навісом його крамниці. Біля бочки були покладені колоди, оббиті козячою шкірою. На тих колодах від світанку до пізньої ночі пили Дмитрієве вино найбала-кучіші пияки Ханбалика; біля бочки за півдня можна було почути всі новини ойкумени від Гераклових стовпів до Самарканда. Навпроти того веселого місця стояв будинок із пласким дахом та широкою терасою. У тій будівлі торгували жінками. На терасі завжди сиділо п’ять-шість блудниць. На всіх мовах ойкумени закликали вони перехожих до своєї втіхи і кожного дня билися між собою за здобич, втішаючи ляпасами і вереском пияків.