Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

І ще думаю я: між іудеїв так багато знавців алгебри тому, що іудейська містика обмащена Числами, як будинок хазарина – глиною.

…Шейх Абур купив на невільницькому ринку в Дербенті гарного хлопчика. Всі сусіди перестали з ним вітатись, а мулла в мечеті виголосив проповідь про розпусників, слуг диявола. Шейх сміявся з них, кажучи: «Якби Порядність могла говорити, вона стомилася б від обов’язку дякувати дурням – їх надто багато».

…Кавказ – дивний край. Тут так багато розбійників, що перестаєш згадувати жінок. Напевно, тому найвеселіші християнські ченці живуть у цих горах. Ніяке відлюдництво не обтяжливе серед неосяжної мстивості народів, не здатних любити ближнього свого.

На цьому «Свідоцтво…» остаточно вичерпується. І ніколи б ми не знали продовження дивної і повчальної історії мандрів Олексія-Ратибо-ра, якби не дивні видіння упорядників тексту після закінчення першої редакції перекладу «Свідоцтва…». Всього видінь було вісім: п’ять упоряднику-екзегету і три – упоряднику-етимологу. Видіння не були послідовними й до кінця зрозумілими, але після складної і багатостопної праці над їх інтерпретацією стало можливим доповнити текст, знайдений Савватієм у Новому Афоні, заключною частиною, яку упорядники умовно назвали «Ім’я третє: Бог-Слово». Всі події цієї частини історії Олексія-Ратибора відбуваються у Верхньому Єгипті, поблизу сучасного міста Асуан, восени 885 р. від Р. Х. Особливості останнього Імені в тому, що, на відміну від перших двох, воно поділяється на розділи, оповідь ведеться від третьої особи і в тексті ні разу не згадуються дійові особи жіночої статі. Упорядники просять у читачів пробачення за незавершеність деяких сюжетних ліній. Причиною цього стала певна непослідовність об’явлень, за яку приймачі видінь відповідальності не несуть.