Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

Будинок цей був чи не найбільшим на вулиці Мідного Стовпа. Побудував його дід Мелхиседека, радник царя Обадії. Цар цей запросив його в Ітхель із Дамаска Сирійського, де дід Мелхиседека очолював хаккахал – вищу раду, що збиралася перед брамою головної синагоги Великого Халіфату.[59] Батько Мелхиседека, Левій, успадкував місце біля трону степових царів, але доля була лихою до нього. В десятий рік правління царя Ханукки Левій очолив військо проти буртасів і заблукав у бузанських чагарях. Заледве сто вершників вивів він із того походу – без бранців, без слави, без щасливих чисел у День Повернення. Ханукка більш ніколи не питав порад у Левія, а син царя, Ісаак, навіть не запросив Левія до своєї ближньої ради. Від ганьби і приниження Левій помер, а рід його та маєтності почали занепадати.

Мелхиседек залишився одним із шести синів нещасливого, а на величезний будинок упала суха тінь. На колючі хащі перетворилися гаї, пісок засипав плити мармурового басейну, і кістяк здохлого віслюка вріс шафрановою кліткою в його малахітові сходи, немов сповнилося пророцтво давніх часів: «Жовта смерть накриє драбину життя, і не побачать, і не зійдуть».

У всьому величезному будинку мешкало двоє – Мелхиседек і стара служниця Каса, що робила для господаря коржі. Син Левія заробляв на життя ворожінням на воді та кістках, а деколи писав на замовлення багатих хазарських батярів любовні вірші. Ітхельські поети не любили Мелхиседека як конкурента, проте охоче слухалися його порад.

Того дня, коли я перетнув браму Мелхиседекового будинку, старий писав на жовтому ісфаганському папері довгого вірша. Сидів він на великій колоді біля висохлого басейну, і попеляста борода його була рясно заплямована кольоровим чорнилом. Я привітав його від імені Зоровавеля, книжника Саркельського, і назвав себе.

Мелхиседек відірвався від паперу і довго дивився на моє обличчя.

– Ти є склавин із Бористенових берегів, жрецького роду. І знаєш свою обраність, – сказав він.

Я розгубився від істини слів незнайомої мені людини, як губиться приховане від світла і відкрите від темряви. І я сказав:

– Так.

І наказав мені Мелхиседек ім’ям Єдиного розповісти йому про мої шляхи. А я сказав:

– Довга ця розповідь. День і ніч буду говорити, доки закінчу.

Мудрий син Левія мовив мені:

– Єлеазар, син Азарії, що був законовчителем Іудеї в часи кесаря Траяна, казав, що один день і одна ніч творять одну ону,[60] але частина они коштує як одна она, і сказано цим. Кажи.

І відкрив я йому все, як на сповіді, і розповідь моя була в ім’я Єдиного. І тому Число її – один.

А на ранок наступного дня я вже був не сам у цьому світі і не згадував більше про Менгі-ханум.

А Степ у ті дні був сріблястий від стиглої ковили.

Друга літера чотирилітерника – «хет»

Тепер розповім про обраність Мелхиседекову, про подорож його до Білого озера і про таємні братства Хазарії. Розповідь моя буде правдива, і слова Мелхиседекові будуть передані в ній так, як були ним сказані у восьмий рік правління Манасії Другого.

Коли Левій упав у немилість за непевних часів Ісаака, сина Ханукки, Мелхиседек носив меч у почті славетного хазарського полководця Алі-Гормізда. Армія Гормізда тоді воювала з троглодитами у горах Аррану.[61] Війна та була важкою, і навіть полководці не знімали обладунків піврічного циклу, не обмивали водою ратного тіла і смерділи важким цаповим духом від пилу і поту війни.

Троглодити ховалися в печерах і нападали на воїв Гормізда вночі. Вороги хазар труїли провідників та вивідувачів, а полонених майже не було, бо гірські дикуни втікали від полону в смерть, розрізаючи собі черево в оточенні, в безнадії. Аж ось одного дня арсії впіймали родину троглодитів, і Мелхиседек був тлумачем на допитах. Старша жінка встигла проковтнути трунок зеленої міді і сконала з прокльонами Гормізду. Її чоловік помер із залитою в горлянку киплячою олією. Окрім дикунських молитов, він не сказав ані слова.

Розлючений Гормізд обіцяв катам страшну смерть, якщо й діти троглодитів не покажуть шлях до таємних печер Харвада.