Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

– Ніссі, син Манасії і онуки моєї Рахелі, – цар Хазарії за правом наступництва, – сказав Ієгуда. – В ньому тече свята кров царя і першо-священика Обадії Першого. Не нам бути суддями нащадка Обадії.

Гомін затих, і рабі Ієгуда дав знак Ашк-Келефу продовжувати. Той сказав:

– Усього на мури Саргиша ми зможемо вивести не більше п’ятнадцяти тисяч воїв. На двадцяти вежах є бойові машини, на них сьогодні натягують нові линви. Але цього замало, щоб перекрити весь периметр східного муру.

Тут радника перебив Мелхиседек:

– На Священному острові півтори тисячі воїв. Якщо ми не втримаємо мури Саргиша, не вціліють ні Великий Каган, ні Печера Чорної Риби. Для охорони Кагана і Печери стане двох сотень юнаків Священного загону.

– Це слушно, – підтримав сина Левія Ашк-Келеф.

Схвальний гомін світлою хвилею оббіг Хавілу.

Рабі Ієгуда кивнув головою на знак згоди.

– Головне, – вів далі Ашк-Келеф, – вибити варягів із фортеці Башнур. Нафтова майстерня Никифора працювала вдень і вночі, і ми маємо тепер сто сімдесят амфор із грецьким вогнем, кожна вагою три візантійські кентинарії. Цього вистачить, щоб перетворити Башнур на цегляну піч.

– Так, – підтвердив радник Елканах, син Йосифа, – у Башнурі тільки один колодязь із водою, і пожежу варварам не загасити. Хай згорять погани!

– Хай згорять! – відізвалась Хавіла.

– Для метання запалювальних амфор сьогодні збудована велика баліста «Елі-Шафат» – «Бог засудив». Зараз на ній лаштують блоки, і завтра зранку розпочнемо нищення заколотників, – сказав Ашк-Келеф.

Тут підвівся старенький рабі Песах із Чорної синагоги й сказав:

– Тисячі воїв і бойові машини – це добре і потрібно. Але небезпеку становлять не дикуни з півночі. Скільки вже їх на моїй пам’яті приходило в землі Хазарії, а вона залишалася нездоланною. Істинна небезпека не в них. Ви всі бачили, що камінь Бау, розміром менше курячого яйця, зробив більше лиха, ніж тисяча візантійських шпигунів у Ітхелі. Справжня небезпека криється в потворі Карайлаху. Що це за породження мороку? Яка містична потуга цієї потвори? Хто і як може їй протистояти?

Довга мовчанка запала серед мудреців. Підвівся начальник розвідників Цанеф:

– Потвору майже ніхто не бачив, як вона виглядає – невідомо. Скоріше за все, це не людина. Спілкується вона зі своїми сповідниками через спадкових волхвів-охоронців. Абайка-ябгу і його старший син бачили потвору, але навіть у великому сп’янінні не обмовилися про неї ані словом. Потвора вміє говорити і, як кажуть, убиває людей на відстані своїм поглядом. Харчується вона кров’ю молодих дівчат, яких віддають у Чорну Вежу підкорені Абайкою степові роди. М’ясо тих дівчат поїдають наближені до потвори волхви.

– Чи відомо, скільки вже років живе це створіння? – спитав книжник Елігу.

– Чорна Вежа була збудована ще до того, як Великий Обадія закликав у Ітхель сімдесят два правовірних роди, – відповів рабі Ієгуда. – Але гузи кажуть, що попервах у Вежі жили волхви-шамани, а потвора заповзла туди у роки царя Ісаака; до того вона мешкала в крижаних печерах далеко на півночі.

– Тобто їй щонайменше сорок років, – резюмував Елігу.

– А може, й тисячу, – сказав капловухий Йосія.