Розділ «Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник»

Усередині Блакитний павільйон був розкішний і просторий. Підлогу терас і великої зали вкривали сині килими із зображенням планетних кіл і жертовних чаш. У свинцеві розетки й фасції химерних ґрат на вікнах вправні майстри вставили сапфірові пластини й шматки кольорового скла так, що біле, блакитне і синє сяйво мандрувало у присмерку зали, ковзало шліфованою поверхнею струнких дерев’яних колон, що підтримували різьбленими капітелями поцятковану зірками темно-синю стелю.

У центрі великої зали на серпоподібному підвищенні сиділо п’ятнадцять членів Найвищої Ради. Статечні старці, зодягнуті в білі шовкові й вісонові шати, з довгими доглянутими бородами, застигли в нерухомості відчуженої від дрібниць сущого уваги. Перед підвищенням на великому ослоні підносилася велична постать голови Найвищої Ради, славного на обидві ойкумени рабі Ієгуди бар-Хобара, що носив титул Царського Тлумача Текстів. На грудях рабі висіла золота прямокутна табула. На ній палали різнокольоровими барвами укладені в три ряди дванадцять величезних каменів, за числом старих колін Ізраїлевих. Ця священна табула являла собою точну копію нагрудної прикраси прадавнього первосвященика Аарона, брата Мойсеєвого. Мелхиседек пояснив мені згодом, що деякі рабі не схвалювали носіння Ієгудою табули Аарона в часи, коли Єрусалимський храм був перетворений на руїну і не мав законної спадковості первосвященства. Але Ієгуда був дідом царської дружини Рахелі, першим радником царя та Великого Кагана, і відкрито докоряти йому за амбітність не наважувалися навіть мудреці з далекої Палестини.

Лису голову Царського Тлумача прикрашав потрійний ханнезар, оздоблений діамантами й сапфірами; обличчя його було суворе та нерухоме, в дрібних зморшках і темних плямах, немов стара лев’яча шкіра; величезний гак носа нависав над упертою стрічкою губ; борода Ієгуди, пофарбована у рудий колір, була підстрижена так, щоб не затуляти священної табули. Непомірна владність застигла непроглядним зимовим мороком у прірвах його очей.

Перед ослоном Ієгуди, на відстані п’яти кроків, служники поставили мене і ще двох хазарських вивідувачів у глухих каптурах. Капловухий Йосія опинився поруч правиці Царського Тлумача, тримаючи сувій пергаменту.

Напевне, це велике блюзнірство, але, згадуючи тепер свій звіт у Блакитному павільйоні, бачу його подібним до предстояння Сина Божого в синедріоні;[55] за словом Апостола: «І зібралися всі первосвященики, старійшини та книжники». А число того святого збіговиська було «сто». Так кажу я, учень Мелхиседека й авви Леонтія…

Коли більшість служників вийшли з великої зали, Ієгуда дав знак капловухому адалю починати звіт. Йосія вклонився святим мудрецям, і всі зашепотіли молитву.

Потім Йосія вказав членам Ради на мене: «Це Алеф, посланець Спостерігача Заходу, з вістями про відьму Танбіт. Він прибув із Саркелу дві доби тому». Вивідувача в укритому порохом одязі Йосія назвав Бетом і додав: «Він також із Саркелу – годину як прибув. Він розповість про облогу Саркелу військами Хельґа». Третього з нас достойний назвав Гимелом і пояснив, що той приїхав з півночі від гір Хурса-Алп.

Ієгуда вислухав Йосію і промовив важким голосом:

– Нехай вони звітують у тому порядку, який визначений тобою, Йосіє, син Єшуа; нехай незримі вороги Всемогутнього не вкладуть брехні у їхні звідомлення; нехай і ці люди знають, що мудрі слуги Великого Кагана щедро платять за істину сріблом і за брехню – киплячою олією!

Говорячи останні слова, Царський Тлумач підняв руку в погрозливому жесті, від чого Нагрудник Аарона сіпнувся й між його чудовими каменями заграла веселка. То був добрий знак, і він утішив мене в ту важку хвилину так само, як колись утішив блискучий метелик на лейданґу варягів.

Коли Йосія наказав мені говорити, я повторив те, що розповідав рабі Ісраелю в Саркелі. Почав я розповідь хазарською мовою, яку добре вже розумів. Але багатьом склавинським словам не міг знайти відповідників, і Царський Тлумач перебив мене:

– Говори склавинською, ми всі розуміємо вашу мову.

Від цих слів великі вуха Йосії почервоніли. Напевно кажучи «всі», Ієгуда забув про нього…

Після того як закінчилася вода в озері моєї оповіді, один із старійшин, хазарин із сумними очима на вицвілому обличчі, попрохав мене розповісти більше про Желянську вить. Потім сказав:

– Я знав Овоя і його дочку. В Карпатських горах я бачив їхню таємну печеру зі знаком Даждьбога. Страшні та славні то були дні, й багато див посилав нам Прихований…

– Ми будемо слухати Бета, – перервав його Ієгуда.

Я весь перетворився на увагу, немов степовий ховрашок, що чує наближення вовчої зграї. Бет ще три дні тому був у Саркелі. На змінних конях без перепочинку він подолав Бузанський степ і привіз Раді останні новини із заходу.

А вони були цікаві. Не минуло й десяти днів після мого від’їзду з Саркелу, як військо Хельґа і чорних булгар підійшло до берегів Бузану. Ерге-багатур спробував був напасти на величезний обоз західних кочовиків, та булгари відбили напад, завдавши великих втрат Переможцеві Дракона. Мешканці Саркелу бачили ввечері того дня страхітливі чорні хмари, обрисами подібні до велетенських кажанів, які із заходу сунули на Білу Вежу. В самій фортеці з’явилися чорні й сині скорпіони, що поводилися незвично: стрибали на людей із дахів і не знали страху. Люди Саркелу казали, що то чаклунка Танбіт, дружина Хельґова, насилає на хазарську фортецю демонів Заходу й Півночі.

Бет сказав також, що рабі Ісраель вступив у містичний двобій із чаклункою і розсіяв чорні хмари над Саркелом. Але від перенапруження й ворожих заклять на третій день облоги рабі захворів і передовірив керування залогою Сондоке-багатуру. Це образило старого Ерге, й Переможець Дракона сховався від людського глуму в білій юрті Менгі-ханум. Там його й укусив чорний скорпіон. На п’ятий день облоги Ерге-багатур полинув у небесні чертоги Тангри, а перед тим, як померти, перерубав навпіл красуню Менгі.

Драконячий панцир надів Сондоке, і це пішло багатурові на користь, бо два штурми відбив він у шостий і восьмий дні облоги. Тисячі воїв булгарського кагана і сотні непереможних витязів-варягів залишились у ровах під Білою Вежею в ті два дні.