Биті є. Гоцик

Ізідора не відповіла.

Гоцик вийшов, обережно причинив двері, зазирнув до сусідньої кімнати: лицем до стіни Ілія сумирно лежав на одному з одномісних дитячих ліжок.

— Ей! Чувак… — тихо гукнув Гоцик.

Ілія міцніше заплющив очі, стиснув щелепи.

— Іліє…

Ілія завмер: ні, тільки не зараз… Про що?! Ділитиметься враженнями? Сука!

— Блін, усе на світі проспиш, — буркнув Гоцик, вийшов геть.

Упав на коров’ячу шкуру біля холодного нетопленого каміна, вивчав темні балки на білій стелі, усміхався, як дурний.

— Ізідоро… Ну, чого ти від мене хочеш? Га?

Ізідора хотіла прокинутися до світанку, злетіти на вежу, розсміятися сонцю у морі, та солодкі сни цілували у вічі: спи, люба… У відчинене вікно зазирали солоні вітри, кружляли попід стелею, втрачали силу, опускалися до ліжка легким віялом: спи…

Ізідора прокинулася від яскравого сонячного промінчика: торкнувся щоки, повік. Розплющила очі, усміхнулася.

— Іліє…

З півгодини Ілія стояв біля ліжка, ворухнутися не міг. Стискав у руці скромний букетик незнайомих маленьких жовто-лимонних квіточок. Не спав усю ніч. Крутився, мордувався, перед світанком пішов будинком. Потупцював біля сплячої Ізідори, подумки буцнув ногою Гоцика — похропував на коров’ячій шкурі біля каміна. Вийшов надвір. Тут все, як у мріях. Товстелезні кам’яні стіни замку, крутий берег, внизу море. До людей суходолом — кілометри три. Обійшов будинок. Біля задньої глухої стіни його у вранішньому сонці помітив яскраву червону пляму. То розкривалися назустріч дню тендітні маки.

Ілія зірвав першу ж квітку. Ізідора! То Ізідора. Прекрасний гарячий дурман!

Мак почав в’янути за мить після того, як лишився коренів. «То Ізідора, — похмуро усміхнувся Ілія. — Або по-її, або — смерть… Чому вона не знає компромісів?»

Поряд із маками, як компроміс, — скромні жовтенько-лимонні квіточки. Нарвав повну жменю лише тому, що знав: маки до Ізідори не донесе.

— Квіти… тобі, — простягнув букетик.

Ізідора розсміялася, підхопилася на ліжку. Лляне покривало злетіло — прекрасна нага Ізідора зіскочила на підлогу, обійняла напруженого Ілію, поцілувала у вуста.

— Я люблю тебе, Іліє! — зазирнула у глибокі очі. — Ти мій…

Ілія жмакав жовті квіточки у долоні, слів нема — німий. Ізідора вихопила букетик, заспішила до вікна.