Розділ «Частина друга Графиня»

– Катарино…

Катерина відступилась од нього на три ступні.

– Ні, не треба, нічого не кажіть! Я все бачила на власні очі: як милувались ви Настунею, як захоплювались нею…

Криштоф ступив до неї крок.

– То он воно в чому річ! Ти ревнуєш?

Катерина позадкувала від нього, а зачувши в цьому наймилішому на світі голосі усмішку, розізлилась.

– Так, ревную! Зрештою, я поки що ваша дружина й маю на це право, на відміну від панянок, які насмілюються кружляти перед чужими чоловіками у відвертих танцях… – Вона не договорила, а тільки зойкнула, коли Криштоф раптом опинився зовсім близько. Темрява сховала від неї його очі, але руки, які охопили її стан із нестриманою силою, були такими гарячими та рідними, що Катерина відразу ж затремтіла вся, однак упертість, яка раптово прокинулася, змусила сіпнутися назад. Але ні, її не відпустили, а ще міцніше притисли до дужого тіла, і наступної миті Криштоф уже цілував її, пристрасно та ніжно водночас, і поцілунок той змішувався з гарячим його шепотом.

– Солодка моя дівчинко, хто зурочив тебе в цей вечір, хто вклав до твого серця ці отруйні думки? Мені одна тільки ти й потрібна в цьому житті, невже не можеш ти зрозуміти?

– Але ж я не панського роду.

– А мені байдуже.

– То вам здається. Вам потрібна така пані, як Настуня Горобецька.

Криштоф утопив долоні в її густому волоссі й легенько потягнув назад, змусивши Катерину відкинути голову догори, і при слабкому місячному світлі побачила вона над собою його лице. Гостра ніжність пронизала все її єство.

– І хто тобі це сказав? Моя мати?

Катерина хитнула головою.

– Ні, що ви…

– Тоді Настуня, – упевнено промовив Криштоф, і Катерина помітила, навіть у темряві помітила, як спохмурніло його лице. – Завтра пані Горобецька покине маєток.

– Криштофе, не треба…

– Ні, люба, треба. Людина, яка довела тебе до такого стану, що ти втекла від мене в поле, не може більше перебувати в моєму домі.

– Але ж ви милувались її танцем!

Криштоф притулив її до себе.