Розділ «Частина перша Кріпачка»

Катерина відповіла йому злим поглядом.

– Не зробите, – відказала як відтяла.

Але Яковенко тільки впевнено всміхнувся.

– Подивимося.

Коли сотник відійшов, немов чорна хмара відсунулась від Катерини. Попрощавшись, він пішов геть, а Килина смикнула Катерину за сорочку.

– Чого заціпеніла? Подавай вечерю.

Катерина, скинувши із себе важку мару сотникового погляду, відійшла до печі. Витягла глечик із борщем і вражено поглянула на Домну, коли та повільно підійшла дуже близько.

– Дякую тобі, Катерино.

– За що?

– За сотника. Він тут довго сидів і пообіцяв нам із Назаром подарувати старий будиночок своєї матері, ну той, що за млином стоїть. Ой, Катеринко, якби ти знала, яка я щаслива, сиджу собі й не вірю, що нарешті позбудуся цієї павучихи. – Із насолодою розповідаючи про своє майбутнє, Домна відразу не помічала, що лице Катерини туманиться та стає більш похмурим, а коли помітила, здивовано протягнула. – Ти чого, Катре, не рада?

Катерина, нарізаючи хліб, тільки знизала плечима.

– Рада, чому ж не рада? – сумним голосом відгукнулась вона. – Рада з того, що хоч когось цей шлюб зробить щасливим.

Домна підвела брови.

– А ти? Ти не щаслива?

– Ні.

– Але ж чому? Така нагода вирватись від цієї павучихи, зажити панею, у сотника ж служка Векла є. Та чи ти не кохаєш його?

Катерина покривила лице.

– Кохаю? – перепитала вона невістку з обуренням, повертаючись до неї лицем. – Та я ненавиджу його!

Домна заплющила очі.

– Господи Боже!