TextBook Оминувши пана, зібралася піти геть, але не встигла ступити й п’яти кроків. Сильні, уже знайомі руки вхопили її, потягнули назад, до дужого та гарячого тіла, відкинувши коромисло з відрами геть.
Катерина тільки ахнула.
– Що ви?
– Ми не попрощались, – відповів пан Криштоф, розвертаючи її до себе лицем. Катерина лише тихо зітхнула, коли його губи заволоділи її вустами пристрасним, відчайдушним і глибоким поцілунком. Так її ще ніхто не цілував, навіть він сам учора біля річки. Повагавшись якусь мить, вона обняла його за широкі плечі та відповіла на цю пристрасну ласку, відповіла так, як уміла, укладаючи у свій поцілунок усі почуття, які відчувала до нього, ту тугу, що краяла їй серце. Цілувала, танула, геть позабувши, що за ними, можливо, десь стежать очі Настини, яка причаїлася біля якоїсь верби. Усе то було пустим, далеким. Головним було те, що її цілував цей чоловік, нехай на прощання цілував… І вона оживала із цим поцілунком, сповнювалась від нього силою та життям – тільки поруч із ним і тільки для нього. До вечора вона стане нареченою сотника, але зараз вона ще вільна, вільна цілувати його востаннє.
– Катарино, – прошепотів Криштоф, – скажи мені, що не станеш дружиною того вусатого пузаня!
Катерина, розплющивши очі, затуманеним поглядом поглянула в ласкаві та палаючі очі пана Криштофа.
– Я… я не можу, – безпомічно прошепотіла вона, – так вирішив батько, і я не можу йому не скоритися. Була б моя воля, я б зроду не стала дружиною сотника. Я його ненавиджу!
Пан Криштоф усміхнувся.
– Справді? – запитав ледь чутно.
– Справді, – видихнула Катерина, зачарована ніжністю його темних, чаклунських очей. І в наступну мить наполегливі гарячі вуста знову заволоділи її вустами. Й увесь світ ізник, розтанув у тому поцілунку. Солодкому й останньому!
– Я б волів ніколи не відпускати тебе, – прошепотів Криштоф, відриваючись від неї. – Але як мені тебе втримати? Не заслуговуєш ти на те, щоб бути коханкою, ти варта більшого, і я…
Катерина заплющила очі.
– Благаю вас, мовчіть! Мені вже час іти! – промовила вона, відчуваючи, як серце розривається від болю. Криштоф зітхнув, мовчки набрав у відра води й заперечив, коли вона потягнулась за ними.
– Я допоможу!
– Не треба!
– Треба!
Він пан, тому Катерина скорилась, але біля верби баби Омелянівни підвела на нього благальні вологі очі.
– Не треба далі, благаю вас!
– Але ж тобі важко…
Катерина зітхнула.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Кріпачка“ на сторінці 43. Приємного читання.