Малько підвів на неї погляд.
– Мовчи, Катерино. Тебе бачив не тільки Макар Данилович, а й баба Мокрина Пузачиха, а тому про тебе вже все село гуде. – Малько помовчав. – Тому не лишається нам нічого іншого, як прийняти милість Макара Даниловича. Він згоден узяти тебе за дружину не тільки без посагу, але й ославленою. І єдиною його умовою є тільки те, що весілля має відбутися якнайшвидше, якраз після Петрівки, за два тижні…
Катерина вражено відсахнулась.
– За два тижні? Господи, чого ж так швидко?
Мачуха кинула на неї насмішкуватий погляд.
– А чого ж ізволікати? Дивись, іще пузо полізе на носа, тоді вже сорому не обберешся.
– Яке пузо? – видихнула Катерина, але, побачивши недовіру в очах батька, змовкла. Ось він, час розплати за хвилини насолоди в обіймах того, до кого прихилилося серце. Тільки поцілувалась, а їй вже й пузо мостять, і навіть батько допускає думку про те, що вона могла загубити себе в обіймах пана.
Мальчиха всміхнулась.
– А чого ти обурюєшся? Бродиш, хто тебе знає де, може, ще з тим рудим кого наблудила? А людина на все згодна, аби взяти тебе за дружину, навіть байстря своїм назвати, якщо таке вродиться…
Катерина обернула до неї обурене лице.
– Ніхто в мене не вродиться… Я чиста, чиста перед людьми, і сам Господь це знає…
Мачуха відмахнулась.
– Ну, Господь, може, і знає, але ж людям цим ротів не позатуляєш. Отож, Катерино, годі тобі вже вередувати. Ще колись і дякувати батькові за це будеш, панянкою зробишся…
– Не потрібне мені ваше панство!
– А не скажи. Чи ж не за паном бігала?
Малько кинув на дружину важкий погляд.
– Досить, Килино! – обірвав він її палку річ і поглянув на Катерину. – Завтра Макар Данилович зашле до нас сватів, і після Петрівки ви з ним поберетеся… Ні, нічого не кажи, доню. Я вже вирішив і не відступлюся.
Яковенко, який увесь цей час тихо та смиренно просидів біля Малька, насолоджуючись перемогою, повільно підвівся з місця, неквапливо перехрестився на образи й обернувсь до господаря.
– Дякую вам, Гнате Степановичу, за вашу ласку, за ваше розуміння, – ласкаво звернувся він до того. А потім підійшов до Катерини, яка застигла біля столу й промовив лагідно. – Бувай, Катруню. – Вона тільки кинула на нього похмурий погляд, але промовчала, а Яковенко, наче й не помітивши холоду, всміхнувся.
– Я зроблю тебе щасливою, ось побачиш, – прошепотів він так тихо, щоб почула вона одна. – Неодмінно зроблю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Кріпачка“ на сторінці 39. Приємного читання.