Розділ «Частина перша Кріпачка»

– Пане!

У двері до кабінету Криштофа просунулась довга та велика голова в неохайній перуці старшого лакея Тараса.

– Так.

– До вас там гості прийшли.

Криштоф покривився.

– Хто?

– А козак Мирон Шуляка з дочкою, – позіхнувши, відповів Тарас, і Криштоф знову покривився, навіть на відстані зачувши сморід горілки, що вирвався з широкого тонкогубого рота Тараса. Сам затятий шанувальник випивки, дядько й лакеїв своїх попривчав до цієї кепської звички, і Криштоф тепер майже постійно бачив перед собою не зовсім тверезі червононосі лиця з поблискуючими очима під криво вдягненими перуками. – То як, пане Криштофе, гукати цього старого, а чи послати? – гикнувши, запитав Тарас.

Криштоф зітхнув.

– Мабуть, прийму. Запроси їх сюди!

Тарас хитнув червононосою головою.

– Так, пане, веду.

Криштоф поглянув на Злотника запитливо.

– Що це за козак такий? Ви його знаєте?

Злотник реготнув.

– А хто ж його, діда Шуляку ж то, не знає? Це, пане графе, такий дід, що без його уваги й бджола по селу не літає. Одного часу вони з вашим дядьком дуже стоваришувалися, подейкували навіть, що Шуляка мав намір посватати старому графові свою доньку Горпину, та не вийшло. А там і дружба охолонула.

Криштоф звів брови.

– То що, її зараз мені будуть сватати?

Злотник не розсміявся, але його губи дриґнули.

– Хтозна, від цього діда можна чекати чого завгодно. А взагалі, коли вас цікавить моя думка, то маю сказати, що дід Мирон не надто приємна людина. Пліткує забагато, усе щось винюхує, нишпорить… – Він не договорив, тому що двері широко відчинилися та з’явилась п’яна постать Тараса в пом’ятій бруднуватій лівреї, а за ним повагом зайшов неймовірно худий і високий літній чоловік у вишитій сорочці, білій свитці й червоних шароварах, і Криштоф упізнав цього старого, який вертівся то на похоронах у дядька, то розмовляв із ним біля вбитого нареченого Катерини. За ним до кабінету повагом уплила висока повновида молодиця з товстою русявою косою, оповитою навколо гордовитої голови.

Тарас п’янувато всміхнувся.