Розділ «Книга III Шулма»

– Зупинимося на нічліг? – тихо запитав Заррахід.

Я згідно кивнув, тоді почекав, доки Чен притримає Демона У, і виковзнув із піхов, злетівши вгору.

Усі слухняно зупинилися.

– Привал! – голосно оголосив Я-Чен. – Розбиваємо табір!..

Ніру й ножі Бао-Гунь, схоже, збиралися скакати всю ніч, але зовні нічим не виявили свого невдоволення, визнаючи нас із Ченом за проводирів.

Стали ми в невеликій балці, по кам’янистому дну якої протікав струмок, ховаючись в осипі. Коней одразу стриножили й пустили пастися на схили, а Заррахід із Косом одразу ж узялися нишком радитися з Но-дачі й Асахіро і голосно віддавати розпорядження від нашого з Ченом імені.

Розпорядження виявилися надзвичайно розумні, табір облаштувався швидко й, по-моєму, в усіх склалося враження, що цим вони зобов’язані винятково нашому мудрому керівництву – хоча насправді Я-Чен і гадки не мав, як розбивається похідний табір (якщо не припускати, що він розбивається на дрібні частини, після чого всі розходяться задоволені).

Щоправда, послідовники істини Батин – не рахуючи Пояса Пустелі з Емрахом – теж мало що розуміли в похідному житті, то ж наше неуцтво залишилося майже непоміченим.

Ось вам і проводир! Тут не те що країною – невеликим загоном, і тим управляти не вмію…

…У центрі табору вже яскраво палахкотало багаття, і Ніру з Матінкою Ци під керівництвом всюдисущого Коса ретельно чаклували над якимось варивом.

На думку Чена, вариво пахло доволі апетитно.

– Зелена шурпа з корінням! – нарешті оголосив ан-Танья, і одразу ж додав: – За родинним рецептом Анкорів Вейських!

Чен про подібний рецепт і не чував ніколи, але всі їли й хвалили – сам Чен похвалив би найголосніше, але соромився – а ми, Звитяжці, зібралися тим часом у великому наметі.

Говорили упівдзвону і якось скупо. Про що? Про те, що завтра ми, швидше за все, доберемося до нещасного села Сунь-Цзя біля пісків Кулхан – вірніше, до того, що від цього села залишилося; про те, що Диких Лез Шулми там уже напевно не виявиться – і нам доведеться шукати їх невідомо де й невідомо скільки…

Про те, що шулмуси могли встигнути просто повернутися назад через Кулхан – про це намагалися не говорити. Як і про те, що буде, коли ми їх наздоженемо.

Кунда увесь час люто лаялася, а Уламок тужно мовчав.

Потім повернулися ситі люди, і ми з Но-дачі пішли проводити Бесіду при світлі багаття на сон грядущий. І все вийшло дуже навіть непогано. Просто чудово вийшло. Вишукано й красиво, у найкращих традиціях емірату.

І тим, хто дивився на нас, – їм теж, по-моєму, сподобалося, хоча ми з Но не дуже й звертали на них уваги.

А опісля всі пішли спати.

Крім вартових.