Розділ «Книга II Мейлань»

1

«…Невдовзі північ. Невдовзі на вулицях забамкають стукалки четвертої сторожі – і я, Фань Анкор-Кун, Вищий Мейланя й старійшина Ради, відкладу калам і зніму з килима родинний меч Дан Ґ’єн на прізвисько Ковзкий Перст.

Я тихо вийду з дому й, ніким не помічений, пішки піду на східну околицю Мейланя, де біля покинутої водойми мене будуть чекати інші старійшини Ради. За десять кроків від водойми, якщо стати обличчям на південний схід, є стара альтанка. Ми мовчки увійдемо в неї, я тричі вдарю кулаком по крайній лівій опорі, за три хвилини в підлозі відкриється люк – і ми по одному зійдемо вниз крученими сходами.

Сьогодні вночі настав черговий термін жертвопринесення Минулим богам.

Ось лише цього разу жертва буде зовсім не така, як звичайно.

Вони будуть чекати нас унизу – Дванадцять і Один, дюжина Даї-хранителів і Єдиний Саїд-на, Глава Вчення, нащадок проклятого Масуда. Вони будуть чекати нас, як їхні предки чекали наших предків, як і слід у ніч жертви Минулим богам; так триває ось уже сім сторіч, і сьогодні звершиться знову, і вони будуть чекати нас унизу – Дванадцять і Один, ті, кого марновірні люди звуть ассасинами чи вбивцями, що курять гашиш.

Самі себе вони називають батинітами.

Останні свідки Істини.

„Батин“ давньою мовою племен із передгір’їв Сафед-Кух, Білих гір, означає Істину, Приховану Таємницю. І ця Істина останніх свідків, Даї-хранителів і Саїда-на, Глави Вчення, істина Дванадцяти й Одного, дуже проста.

Вона кажуть: коли людство розучиться вбивати, воно буде вбите.

Їхня істина дуже проста.

Сім століть тому батиніти Мейланя кров’ю й попелом підписали договір із Радою Вищих Мейланя; те ж було і в Хаффі, Кабірі, Дурбані й Кимені.

Вони клялися ніколи більше не піддаватися на вулицях бойовому шалу, змушуючи городян урешті-решт знищувати збожеволілого воїна. Вони клялися, що їх завжди буде Дванадцять і Один, тільки Дванадцять і Один у будь-якому місті з перелічених; вони клялися в цьому страшною клятвою й ніколи не порушували її.

Вони не порушили своєї клятви, і за п’ятдесят років після підписання таємних договорів люди емірату згадували кривавих ассасинів лише в піснях, легендах і недостовірних сказаннях.

Ми ж клялися в тому, що раз на рік будемо разом із ними приносити жертву Минулим богам.

Раз на рік один із тринадцяти батинітів, останніх свідків Істини, і один зі старійшин Ради Вищих Мейланя, згідно з жеребом, будуть зустрічатися в смертельному двобої.

Сам на сам.

І Минулі боги будуть нечутно аплодувати серед ночі.

Вони аплодували – до сьогоднішньої ночі.

Якщо у двобої гинув боєць-батиніт, за рік решту Дванадцять мусили відшукати й навчити добровільного неофіта, щоб до дня наступної жертви їх знову було Дванадцять і Один. Якщо ж добровольця не було, Минулі боги чекали ще рік.