TextBook Емрах і Маскін глумливо відсалютували Фарізі й Кунді і зникли за конов’яззю.
Наздогнати їх не вдалося.
Та й чого їх наздоганяти? – біля занедбаної водойми у кварталі Цин-ерль – і все…
Я ще раз повторив історію про Тьмяних, жертвопринесення Минулим богам і клятвопорушення старійшин.
Коротенько.
– Начхати, – відрізала Фаріза. – Одного виродка вбила, і другого вб’ю. Батиніти, Тьмяні… лайно.
Як я вже зрозумів, Фарізі не були властиві вишукані манери. Гадаю, що шулмуси з радістю прийняли б її в плем’я. Емрах учинив розумно, написавши: «Якщо, звичайно, ти не боїшся». Після цих слів Фаріза не те що прийшла б – приповзла до водойми й зубами загризла б месника.
Шабля Кунда Вонґ – у відповідь на пропозицію Но-дачі просто не ходити нікуди – лише глумливо присвиснула, мало не зачепивши вухо ан-Таньї, який вчасно відскочив. А якщо підуть вони – піде й Асахіро. Звісно, разом із Но. Ось чому вони спершу прийшли до мене – якщо настав час розплати, вони хотіли розплатитися одразу з усіма. «Убий, але вислухай!» Так, вони готові були платити…
Платити тією монетою, яку розміняли в Шулмі.
– Ох, Шулма радітиме, – пробурчав Уламок. – Поки вона ще до нас добереться – а ми тут уже самі один одного перерізали й переламали…
– Збираємося, – коротко наказав я. – До півночі ми мусимо бути біля водойми. Всі.
– Навіщо всі? – здивовано запитали Асахіро й Но-дачі. – Вас туди не кликали! Який сенс долю зайвий раз уздовж леза лоскотати?!
– Із майбутніми союзниками знайомитися будемо. Заодно й вибачимося за чужий гріх вікової давнини.
– Я особисто вибачатися не збираюся, – втрутилася Кунда, про всяк випадок косячись на Дзютте. – Я збираюся битись. Мене битися кликали. Зрозуміло?
– Аякже, ще б пак, – обірвав її Уламок. – А ми вже було вирішили, що тебе на святкову заточку запросили! Де ж тебе кували, таку недоумкувату?!
– Мовчи, Кундо, – злякано втрутився Сай. – Бо він і тебе виховувати почне…
Асахіро Лі встав із-за столу й підійшов до мене.
– Що ти задумав, Чене? – упівголоса запитав він.
– У Шулму він іти задумав, – замість мене відповів Кос. – Аякже! Ви там були, Джамуха був, а він – ні! Що тут незрозумілого?! Я його із самого дитинства пам’ятаю: ніколи чекати не любив, хоч дитиною, хоч зараз. Не любив і не вмів. Так, вчасно я звільнився…
– Хороша у нас людина Кос ан-Танья, – усміхнувся Я-Єдиноріг. – Так, Заррахіде?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шлях Меча» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга II Мейлань“ на сторінці 108. Приємного читання.