Розділ «Книга II Мейлань»

– Я вб’ю тебе, – ще раз сказав я, і Фаріза тихенько заскиглила. – Сьогодні. Зараз. Цієї миті. Я вбивав тебе весь цей час із того моменту, коли ти, Асахіро, людино, – коли ти, вибачившись, відрубав мені руку…

– …коли ти, Но-дачі, Звитяжцю, – коли ти, вибачившись, відрубав руку, що тримала мене, – луною продзвенів Єдиноріг.

Інші мовчали.

– Я вбивав тебе, у розпачі підносячи до свого горла ніж кусунгобу; я вбивав тебе, стоячи біля ковадла в Коблановій кузні: ненавидячи мертвий метал на своєму обрубку, стискаючи сталеві пальці на руків’ї меча, роблячи неможливе – весь цей час я безупинно вбивав тебе…

– Я вбивав тебе, – відгукнувся Єдиноріг.

– …метаючись між мудрим Муніром і гордим Масудом, споживши крові звіра, переживши Друдлову смерть, відправивши твоїх кабірських убивць до Того, хто чекає їх у раю, якщо Він їх там справді чекає – весь цей час я безупинно, у душі й у помислах своїх, убивав тебе й тільки тебе.

На словах про «кабірських убивць» Асахіро Лі й Но-дачі здригнулися.

Я-Єдиноріг чекав.

Ні.

Вони не сказали нічого.

І косого погляду Асахіро на Фарізу було достатньо, щоб шабля й жінка залишилися на місці.

– Я вбивав тебе, але ти не вмирав. Ти залишався десь глибоко всередині мене, і якщо зараз я насправді вб’ю тебе, ти залишишся в мені назавжди. Я ніколи не зможу позбутися примари. Але все одно ти вмреш, Звитяжцю Но-дачі й людино Асахіро Лі. Сьогодні. Зараз. Цієї миті.

Дзю рвонувся вперед і з силою вдарив об клинок Но-дачі. Пролунав довгий і чистий дзвін. Тієї ж миті Єдиноріг майже ніжно погладив Асахіро Лі по щоці. Лезом. Крапля крові, набухаючи, зірвалася вниз і впала на великий меч, що лежав поперек стола.

І розтеклася.

– Ти вмер, – сказав Я Єдиноріг. – Відтепер і навіки ти вмер, Звитяжцю Но-дачі й людино Асахіро Лі. Примара, що мучила мене весь цей час, мертва. Я вільний і кажу тобі, мертвому – спасибі за те, що я став тим, ким став. Раніше ти приймав рішення за інших: сьогодні я прийняв рішення за тебе. Ти вмер. Ти народився знову. Ми зобов’язані один одному життям – не тим, що було, а тим, що починається заново. Ми квити. Я вітаю тебе.

– Я вітаю тебе, – слідом за Мною-Єдинорогом повторив Уламок. – Дивися, дитино, щоб мені не довелося покаятися в цьому. Бо мої жарти не завжди бувають смішні.

– Я вітаю тебе, – одночасно заговорили Заррахід і Кос. – Якби ти мав хорошого дворецького – не гуляв би по той бік Кулхана. Гаразд, будемо вважати, що тобі просто не пощастило в минулому житті… сподіваюся, у новому пощастить більше.

І тут сталося непередбачене.

– Привіт, Но! – радісно заволав Сай Другий, вилітаючи в Коса із-за пазухи й утикаючись у стільницю поруч із Но-дачі й Асахіро Лі. – Привіт, Кундо! Щоб ви всі зламалися – який же я радий вас бачити!.. А ми тут вас шукаємо, шукаємо…

Асахіро ривком підвів голову й глянув на мене.